Підтримайте Вільне Радіо
Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Серед них — Роман Іваненко. Чоловік з дитинства був позитивною дитиною і у школі став учасником “Ліги Сміху”. Він любив кінематограф і вів тематичний YouTube-канал. З перших днів повномасштабного вторгнення він долучився до захисту держави. Боронив Бахмут, а потім Вугледар.
Про життєвий шлях Романа Вільному Радіо розповіла його мати Наталя Іваненко.
Вільне Радіо щодня розповідає про військових і цивільних, які стали жертвами російської агресії проти України. Ми прагнемо, аби їхні імена не залишилися лише статистикою. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його/її життя, заповніть анкету для рідних та знайомих загиблих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих. Це безкоштовно.
Роман народився 3 листопада 1995 року у Кам’янець-Подільському. Ще у садочку він проявляв інтелектуальні здібності.
“Він дуже любив книги про динозаврів — пам’ятав всі їхні назви. У садочку, коли всі діти спали — він не міг спати. Тому вихователька садила його на стілець, і він їй розповідав про динозаврів та історії про них”, — говорить мати.
З дитинства мати помітила, що її син дуже позитивний.
“Він вперше у житті заплакав у 4 роки. Ніколи не плакав і ми не могли фотоапаратом зловити момент, коли він плакав. Він завжди був серйозним, але зі здібностями гумориста”, — ділиться Наталя.
Потім хлопець навчався у місцевій школі №12.
“Він закінчив школу із золотою медаллю — мав дуже високий інтелект. Багато читав і міг по пам’яті написати великі шматки з книг. ЗНО з історії здав на 192 бали — це був його улюблений предмет. Ще він дуже гарно знав англійську мову та географію”, — говорить Наталя.
Мати мріяла, що син стане юристом/адвокатом, але хлопець у школі став активніше проявляти здібності до гумору.
“Є такий позитивний шоумен — Володимир Черняк із “Ліги сміху”. Він старший за Рому на 5 років і вчився у ті роки вже в університеті. Черняк прийшов у нашу школу і зібрав тоді команду. Рома проявив себе, і його зробили капітаном. Він виступав у “Нашому Форматі”, — згадує мати.
Коли юнак закінчував школу, його мама подавала документи у різні виші великих міст, але він відмовився туди вступати. Тому що хотів залишитися у Кам’янець-Подільському, щоб виступати зі своєю командою.
“Тому він вступив на факультет туризму. Ми обрали цей напрямок, бо раз він не захотів бути юристом, може, хоч це йому допомогло б у житті. Адже він гарно знав географію та англійську мову”, — говорить Наталя.
У студентські роки Роман був старостою групи.
“Він одночасно навчався та їздив виступати по всій країні як шоумен та гуморист”, — додає мати.
В юному віці хлопець зустрів свою кохану — Катерину.
Коли в Україні була Революція Гідності, Роман був на майдані у Кам’янець-Подільському.
“Він махав тоді прапором та заводив людей, бо гарно співав пісні. Він співав: “Хто не скаче — той москаль”. Мав харизму! Мені тоді якось телефонує хтось та питає:
— “Мама, де ваш син?”
Я кажу: “Що ви маєте на увазі?”
Чоловік: “Ви пильнуйте свого сина”.
Ось такі погрози тоді надходили за те, що він був на Майдані”, — переказує мати.
У 2019 році Роман одружився з коханою. Вони часто проводили час разом і в компанії друзів. Але справжнім хобі можна було назвати кінематограф.
“Він дуже любив фільми. Коли була номінація на Оскар, він кожного разу передивлявся всі фільми, які номіновані, та робив аналітику — виставляв свої оцінки стрічкам. І ці оцінки завжди збігалися потім із рішенням суддів. Друзі радилися з ним — яке кіно подивитися, і він цілу аналітику видавав їм”, — каже мати.
Чоловік також вів власний YouTube-канал, де розповідав про новини кінематографа.
“Він настільки любив, наприклад, мультфільм “Король Лев”, що вмикав його і, не дивлячись саму стрічку, по пам’яті озвучував репліки. Ба більше, робив це англійською мовою. Він мріяв колись стати кінорежисером. А ще він був схожий на “Дзідзьо” і вмів дуже якісно робити пародії на нього”, — додає Наталя.
На момент початку повномасштабного вторгнення Роман разом із дружиною був у Німеччині.
“Він свого часу навіть строкову службу не відслужив, але згодом у нього стали проявлятися дуже патріотичні цінності. Я сама не думала, що він стане настільки сильним патріотом. Бо коли почалась війна — перший дзвінок був від нього. Я розуміла, що він одразу повернеться, хотіла відговорити його, але він сказав, що це навіть не обговорюється. Він навіть потім припинив спілкуватися з друзями, які відмовляли його йти служити”, — згадує мати.
За словами матері, чоловік зібрав допомоги від німців на близько 10 тисяч євро та закупився військовою амуніцією й обладнанням у Німеччині.
“Купив бронежилети, берці, прилади нічного бачення, шоломи та медичні препарати — крапельниці, кровоспинні засоби та перев’язувальні матеріали. Усе, що було цінним на фронті. Він забив цим повністю “Сітроен” та поїхав додому”, — розповідає Наталя.
Роман повернувся у рідне місто 3 березня 2022 року та вступив до лав місцевої тероборони.
“Він тоді почав відвідувати полігон, стріляти та вчитися бойовій підготовці. Займався спортом — працював над собою. Але попри підготовку, його тоді не брали у військкоматі, бо йому ще не було 27 років. Тоді він приніс як подарунок дві каністри бензину (а тоді з цим було важко), і вже після цього його взяли”, — говорить мати.
Романа відправили на Чернігівщину проходити вишкіл, а вже звідти він із побратимами поїхав на три тижні навчатися у Велику Британію. За кордоном чоловіка підготували як штурмовика, і після повернення він долучився до 72-ї бригади ЗСУ.
“Спочатку він потрапив у Костянтинівку, потім їх перекинули на оборону Бахмута, а потім була битва за Вугледар. Там він був у селі Павлівка (що розташоване південніше міста, — ред.). Побратими казали, що він був дуже сміливим — міг не спати по три доби та тримати позицію”, — зазначає Наталя.
Захисник був таким завзятим, що коли приїхав у відпустку — тільки про службу й думав.
“Він якось приїхав на сім днів, і йому подзвонив побратим, який не міг вилетіти дроном, і Рома все кинув та дистанційно допомагав, розповідав, що та як робити. Я тоді побачила його, і він багато сил і здоров’я втратив на війні. Але мені постійно казав не хвилюватися”, — додає мати.
У ЗСУ також помітили, що Роман здібний, та запропонували йому стати оператором БПЛА. Можливості виїхати на повноцінне навчання на захід України в захисника не було. Тому він вивчав управління БПЛА прямо на позиціях.
“Вони тоді стійко обороняли Павлівку, за що Рома отримав медаль Незламного героя. Він тоді не виходив на зв’язок три дні, але вийшов і казав, що дивом вижив”, — переказує мати.
У боях за сусідні з Павлівкою дачі Роман Іваненко зник безвісти.
“24 січня 2023 року мого Ромчика визнали зниклим безвісти. Не передати, який я біль тоді відчула. Тоді їх на командно-спостережному пункті було 13 військовослужбовців, і їх почали брати в оточення. Деякі змогли вийти самі, коли вони запросили підтримку нашої артилерії, але Рома тоді дістав важке поранення ніг і його забрали у полон”, — ділиться Наталя.
11 березня того ж року Іноземний легіон ЗСУ проводив контратаку та звільняв ті території. Полонених знайшли кинутими в підвалі.
“Вони закидали там гранатами все й виявили місце, де були полонені. Олексій (побратим, — ред.) тоді з підвалу почав кричати англійською, і туди не стали кидати гранати. Тоді й стало відомо, що Рому та інших не передали, як зазвичай роблять по етапу далі, а тут і тримали у підвалі. Єдиний, хто тоді вижив, — Олексій Гордєєв, який 42 дні пробув у полоні та схуд до 40 кілограмів. Завдяки новозеландським добровольцям вдалося з’ясувати, що Рома помер у полоні в тому підвалі. Вони ж витягли та повернули його тіло”, — з клубком у горлі згадує мати.
Пізніше побратим Олексій Гордєєв розповів близьким подробиці, як росіяни тримали їх у полоні.
“Він розповів, що Рома не міг ходити через перебиті ноги. Раз на три дні вони (окупанти, — ред.) давали одну чашку води та одне галетне печиво. Сказав, що син був сильним духом і вірив, що їх знайдуть. Їм там не надавали жодної медичної допомоги, і Рома прожив у полоні 35 днів. Помер він від гангрени”, — з важкістю говорить Наталя.
За словами побратима, Роман помер 28 лютого 2023 року. Його тіло окупанти навіть не стали ховати, і ті полонені ЗСУ, що вижили, продовжували сидіти у підвалі разом із тілами померлих. Близьким повернули тіло 12 березня.
“Він був закатований, виснажений, змерзлий, ніякої допомоги їм не надавали. Але я ще щаслива мати, бо тіло мого сина хоча б повернули. Бо зараз це вже окупована територія”, — горює мати.
16 березня захисника поховали на Алеї Героїв у Кам’янці-Подільському. Чоловікові було 27 років. У нього залишилися мати, тато, дружина, сестра та племінник, якому він був, як каже мама, замість батька.
“Перше, що я уявляю, коли згадую його, — це теплі обійми. Коли він приходив, завжди дуже міцно обіймав. Він був золотою дитиною, оптимістом у будь-яких ситуаціях. У нього був дуже цілеспрямований характер”, — говорить Наталя.
Колеги з “Лігу Сміху” у фіналі випуску від 7 березня 2025 року присвятили в кінці випуску пісню пам’яті Романа Іваненка.
Світла пам’ять.