Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання тих, чиє життя забрала російсько-українська війна. Вшануймо Вячеслава Щербину з Черкащини, який у перший день повномасштабного вторгнення повернувся з Польщі й добровільно став до лав ЗСУ. Захисник загинув, боронячи Донеччину на Бахмутському напрямку.
Про Вячеслава Щербину Вільному радіо розповів його брат Олексій.
Вільне радіо публікує історії загиблих під час російсько-української війни, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, ви можете заповнити анкету для рідних та знайомих загиблих або написати нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих. Це безкоштовно.
Вячеслав Щербина народився 11 травня 1992 року в селі Івангород, що на Черкащині. Любив футбол і риболовлю. З 17 років почав захоплюватися автомеханікою й лагодити автомобілі.
Молодший брат чоловіка Олексій згадує, що той був веселим і мав багато друзів. Вячеслав намагався ні з ким не сваритися, проте власні переконання захищав незмінно.
“Задирою таким то він не був, але свою думку завжди відстоював”, — розповідає Олексій.
Після закінчення місцевої школи у 2010-2011 роках Вячеслав Щербина проходив строкову службу. Потім працював будівельником — клав плитку й робив ремонти квартир в Умані та інших містах регіону.
З початку АТО хлопець думав долучитися до лав ЗСУ, проте сім’я поставилася до цього бажання скептично.
“Не хотіли, щоб він ішов на війну. Мати ховала від нього листи, бо він хотів піти, але ждав повістки. У результаті він десь їх знайшов чи, може, від знайомих почув у сільській раді, і тоді вже пішов сам. Не переховувався”, — згадує брат чоловіка.
Вячеслав Щербина служив в АТО з липня 2015 по жовтень 2016 року. Після повернення деякий час жив у рідному селі, а потім разом із братом поїхав на заробітки до Польщі. Там чоловіки працювали вантажниками, часто маючи лише один-два вихідні на місяць.
Вячеслав приїздив додому кожні три місяці. Перед початком повномасштабної війни чоловік перебував у Польщі, проте новини постійно змушували його думками повертатися в Україну, згадує брат Олексій.
“Він місяць як поїхав в Польщу з України. Якось відчував [що почнеться повномасштабне вторгнення], так само дивився новини. Ми не вірили в це. Казали, що нічого не буде, нащо йому сюди їхати. А він взяв 22 числа квиток і 24-го повернувся сюди”, — розповідає Олексій.
Після повернення Вячеслав купив необхідний одяг, павербанк і пішов до військкомату. Чоловіка розподілили до 30-ї окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького. За час служби додому захисник повертався три чи чотири рази, один із них — на власне весілля.
“Вони (Вячеслав і його дружина, — ред.) знали один одного вже дуже давно, бо жінка його з сусіднього села. Він туди їздив гуляти на дискотеку, але тоді вони не спілкувалися. Потім через інтернет почали спілкуватися, а в листопаді 2022 року одружились. Він завжди мріяв про сім’ю: жінку й дитину”, — розповідає брат військового.
Олексій згадує, що Вячеслав хотів відкрити вдома автомайстерню, щоб мати власну справу. Також він мріяв викопати ставок, аби займатися риболовлею. Проте ці бажання довелося поставити на паузу, бо захисник воював на найгарячіших напрямках, у тому числі на Бахмутському.
“Він змінився конкретно, став трохи закритіший. Мало про що розказував. Казав, що нам цього знати не треба. Він як оберігав і лише казав, що чим далі, тим гірше”, — згадує Олексій.
28 вересня 2024 року Вячеслав Щербина загинув поблизу села Васюківка Бахмутського району. Окупанти заблокували військового і його побратимів в окопі, з якого захисники не встигли вибратися, і накрили їх з артилерії.
“Вони були в сірій зоні, бачили їх (окупантів, — ред.). Копали другий вихід, щоб вилізти звідти. Копали три дні, і десь противник засік їх. Їм не вистачило метра, щоб вирити вихід”, — розповідає Олексій.
Рідні одразу зрозуміли, що з Вячеславом сталася біда. Перед трагедією він розмовляв із дружиною. Вона почула, що щось відбувається, а потім захисник скинув дзвінок. Коли жінка передзвонила, зв’язку вже не було.
“Ми почали до хлопців писати, дзвонити — ніхто нічого не може сказати. Як кажуть, була не підтверджена інформація. Батьки поїхали в сторону Краматорська шукати його по лікарнях, а потім прийшло розпорядження у військкомат про загибель”, — згадує брат військового.
Тіло Вячеслава привезли до рідного села через шість діб після загибелі військового. Поховали захисника на місцевому кладовищі.
Сім’я Вячеслава Щербини просить усіх небайдужих підписати петицію про надання військовому звання Героя України посмертно. Підтримати ініціативу можна за посиланням.
Вічна й світла пам’ять захисникові.