Щодня українці вшановують хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Серед них — військовий з Кривого Рогу Леонтій Потьомкін. Чоловік уклав контракт із ЗСУ ще до повномасштабного вторгнення. Поранення під Часовим Яром у 2024 році стало для нього смертельним.
З донькою Леонтія Катериною журналісти Вільного радіо зв’язались через соцмережі. Вільне радіо розповідає історії тих, чиє життя забрала російсько-українська війна, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його життя, заповніть анкету для рідних та знайомих загиблих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих. Це безкоштовно.
Леонтій Потьомкін народився 31 березня 1979 року у Кривому Розі. Навчався в школі №31. 25 років чоловік пропрацював різником гарячого металу на заводі “АрселорМіттал”. Разом з дружиною виховував трьох дітей.
“Він був дуже гарною людиною, порядною, чесною, справедливою. Він був гарним батьком, чоловіком, сином, братом, другом…. Де б він не був, усюди він залишав після себе гарні спогади. Він був працьовитий, чемний, він завжди нас оберігав від усіх проблем. На нього завжди можна покластися. Для нас він живий десь поруч, у наших серцях… Ще не було і дня, коли я і всі ми не згадували б його”, — згадує батька Катерина.
У 2021 році Леонтій уклав контракт із ЗСУ. Після початку відкритої війни боронив Харківщину та Донеччину.
“Спочатку ще не всі розуміли, що робити, а він перевозив снаряди в гарячі точки”, — розповідає донька захисника.
Під час повномасштабного вторгнення Леонтій втратив дружину — вона пішла з життя через онкологію. 10 років чоловік підтримував кохану у боротьбі з хворобою, а після її смерті самотужки опікувався дітьми.
“Мама також померла під час війни (захворіла на рак через стреси), і тато не витримав суму та болі. Він сам рвався на “нуль”, залишилося багато боргу, і він все хотів його закрити. Він залишився сам з трьома дітьми, батько-герой. Батько завжди нам казав, що реальна честь не в нагородах, а у вчинках”, — каже Катерина.
З 2024 року Леонтій служив у 23-й ОМБр. Був командиром відділення — командиром машини механізованого батальйону військової частини А4741. Мав звання старшого сержанта. Разом зі своїм підрозділом брав участь у боях за Часів Яр.
Життя захисника обірвалося 19 липня 2024 року — того дня він дістав смертельного поранення голови.
Посмертно Леонтія нагородили Орденом “За мужність” III ступеня та нагрудним знаком III ступеня за заслуги перед Кривим Рогом.
Чоловікові назавжди залишилось 45 років. З війни його не дочекалися доньки, син та онука.
Рідні створили петицію з проханням надати Леонтію звання Героя України.
Світла пам’ять полеглому захисникові.