Вчитель фізкультури з Бахмута Дмитро Дробітько — один з 50-ти найкращих вчителів країни за версією Global Teacher Prize Ukraine 2021. Ми розпитали як йому це вдалося, як тікав з Донецька, чи учні досі здають нормативи та навіщо у шкільних спортзалах козли.
Розкажіть про себе: звідки Ви, скільки Вам років, де навчалися, де живете?
Я народився у Скадовську Херсонської області, зараз мені 43 роки. У 1995-му я вступив до Донецького інституту фізкультури, який закінчив у 1999-му. Залишився у Донецьку та працював там до 2014-го року. Тоді ми з дружиною поїхали до мого рідного міста Скадовськ, де рік працювали вчителями фізкультури та тренерами з волейболу. А у 2015-му нам запропонували переїхати до Бахмута. Ми — тренери з волейболу, прийняли цю пропозицію і відтоді працюємо у Бахмуті.
Що змусило Вас виїхати з тимчасово окупованого Донецька?
Щоб гарантувати безпеку своєї сім’ї, ми повинні були виїхати з Донецька, і більше ми не змогли туди повернутись. Наша домівка була біля аеропорту, це було дуже страшно.
(згадуючи травень 2014-го у Донецьку, вчитель мимоволі переходить на російську)
Гвинтокрили біля мого балкону летять, чесно! Ми тоді поїхали тимчасово (“місяць-два, ми повернемось, все закінчиться, домовляться, все ОК…”). Якби мені в той день сказали: “Все, Дім, ти не повернешся туди більше”, я б тоді з глузду з’їхав… А це рік за роком, день за днем, хочеться туди повернутись: “те життя, те життя”. А потім раз, воно вже забувається. Вже нове, нове, нове. Все робота, робота, робота.
Тобто Ви бачили обстріли…
Так, ми відчували їх кожної ночі та кожного дня, було страшно, і ми виїхали.
У Вас є дитина?
Так, є син Денис, нещодавно йому виповнилося 17 років. Коли ми виїхали з Донецька, він пішов у 5-й клас. В цьому році він закінчив школу та вступив до Харківського медичного університету.
Як Ви тут облаштувалися?
Спочатку було дуже складно, нічого не було, тільки речі першої потреби. Десь було незрозуміло, тяжко. Але все налаштувалось, дуже гарне місто, мені подобається, воно маленьке. Після Донецька дуже зручно до роботи добиратись. Все поруч, і для спорту тут все є. Зараз у нас тут є свій дім, все добре.
А жінка де працює в Бахмуті?
Вона працює в училищі Олімпійського резерву ім. Бубки.
А як це — два фізкультурники вдома, не набридає?
Навпаки, це дуже добре. Нам завжди є про що говорити. Якщо є проблеми, допомагаємо один одному вирішити, тому що розуміємо цю роботу.
Поговорімо про конкурс. Ви стали одним з 50-ти найкращих вчителів України. Що саме вразило суддів?
Давайте так: це не конкурс, це премія. Конкурси — це інше; є фахові конкурси, я в них теж брав участь. А це премія — я продемонстрував те, чого досяг за свої роки праці, і вони це оцінили. Все інше було зроблене за інші роки моєї роботи. Це заочний етап, тому я не можу відповісти на це питання.
Які вимоги були до учасника, що потрібно було подати?
Це інформація про здобутки своїх учнів та власні, про методику викладання, про інновації, які є. Треба було підвантажити і посилання, і документи, і фото, і відео.
Що дає такий статус вчителю-переможцю та школі?
Наступний етап — з 50-ти оберуть вже 10 найкращих вчителів. Обиратимуть за відеовізитівкою, і на це дається 3 хвилини. Це було зроблене не за один день, а за багато років роботи. Знаю, перше місце — це 250 тис. грн.
В чому особливість Вашого підходу?
Я працюю за такими 3-ма напрямками: перший — це інтерес. Моє завдання — зацікавити учня своїм уроком. Я хочу зробити свій урок нестандартним, сучасним, цікавим. А зацікавлений учень — це дуже легкий урок. Наступний пункт, за яким я працюю, — це свідомість. Я завжди відповідаю учням на запитання: навіщо ми це робимо, навіть коли вони не питають. І третій пункт — це самостійність. Я хочу, аби вони завжди займалися фізкультурою та спортом. Я роблю так, щоб їм було мало тільки уроку, щоб вони хотіли ще й ще. Я хочу, щоб це було їхнє життя. І це працює, отримуємо дуже гарні результати.
Чим можна зацікавити підлітків, які весь час в телефонах, а деякі вже палять? Як можна фізкультурою захопити, зацікавити?
Якщо це 1-3 клас, молодша школа, то вони в телефоні не сидять. Їм потрібно дуже багато рухатися, вони вже фізкультуру полюбляють. Середня школа — вони теж рухаються. Складніше вмотивувати старшу школу. Тут вже треба знаходити цікаві вправи, використовувати приклади наших видатних спортсменів, захоплювати своїм прикладом. Я теж граю, можу з ними зіграти, щось цікаве продемонструвати у тому ж волейболі. Вони дивляться: “Я теж так хочу” — “Будь ласка, я навчу”. Все можна!
А що Ви дівчатам кажете? “Ти зекономиш на фітнесі, в тебе буде гарна фігура”… Вони такої мотивації не потребують?
Те, що Ви сказали, — добра мотивація для них, вона була і буде. Я думаю всі дівчата хочуть гарно виглядати.
Ми з Вами навчалися ще у радянській школі чи пізньо-радянській. Що змінилося відтоді у школі, як проходило навчання фізкультурі і як зараз?
Ми працюємо над такими класичними видами спорту, як легка атлетика, гімнастика, волейбол та футбол. Зараз у дитини є вибір: ми разом з учнями обираємо ті модулі, ті види спорту, які будемо опановувати на нашому уроці. Ми можемо сісти та обрати чи то бадмінтон, чи петанк — зараз є дуже багато нових видів спорту, які можна обрати для уроків (близько сорока). Ми ввели й новий вид спорту — настільний теніс.
Що таке петанк?
Такі залізні м’ячики, і ваше завдання кидати їх: чим ближче ваш м’яч до основного м’яча буде, тим краще, тобто ви перемагаєте.
Раніше стрибали через козла, чи як він правильно називається…
І зараз стрибають — це гімнастика, цей вид спорту опановується, цього ніхто не скасовував — це класика.
То козел так і називається правильно?
Так. Кінь є і козел. “Кінь” значить можна, а “козел” — ні?
Тобто це офіційні назви знаряддя?
В програмі — так. Це опорні стрибки, ви спираєтесь на козла. Якщо діти обирають модуль “гімнастика”, то звісно будуть і опорні стрибки.
Виходить, у школі суцільна демократія? Заняття обираєте голосуванням?
Ми відштовхуємося від матеріально-технічної бази, і ми пропонуємо учням. Потім згідно з їхніми інтересами у класі ми обираємо ті види спорту, які будемо опановувати. Ми разом вчимось домовлятись, обираємо види спорту та працюємо! З інвентарем у нас проблем немає.
У нас були кроси, по 10 кіл навколо школи. Таке й досі є? От би була така система — змагатися із самою собою, а не виконувати якийсь міфічний уніфікований норматив.
Зараз немає нормативів, вони орієнтовні й не є домінуючими під час виставляння оцінки. Є особистісно-орієнтована модель освіти: оцінювання йде індивідуальне. Сьогодні ви підтягнулись 3 рази, а через місяць — 6 разів. Це зветься “прогрес”, і за нього ви отримуєте високий бал, тобто ви працювали. Навантаження — індивідуальне: якщо для когось 2 км це небагато, для когось це вже складно.
Розкажіть, як вчителі фізкультури працюють на карантині під час пандемії? Як Вам зручніше працювати, офлайн чи онлайн? Ви теж підключалися в Zoom?
Самостійні заняття вдома: можна розвивати силу, качати прес, віджимання, присідання. Уроки фізкультури теж можна проводити дистанційно. У магазинах є нові знаряддя — фітнес-резинки, гантелі тощо.
Яке до Вас ставлення учнів у школі? Чи є повага до вчителя?
Так, є, все добре. Мене поважають, знають.
А скільки фізкультурників у вашій школі?
З нового навчального року буде 5.
Ви не тільки викладач, а ще й тренер. Розкажіть, кого, де та чого Ви навчаєте?
Учні приходять до мене і після уроків. Я працюю в дитячо-юнацькій спортивній школі №1 Бахмута, теж на базі своєї 5-ї школи: після уроків ми працюємо над волейболом у секції. Також є й гурток волейболу. Ми — багаторазові чемпіони області, 3-кратні чемпіони України. Це різні вікові категорії, дуже багато змагань. Це вже тренування, навантаження більше — тут працюємо вже на результат в першу чергу.
Як Ви вважаєте, зараз у Бахмуті достатньо можливостей для спортивного розвитку молоді?
Дуже багато. Є спорткомплекс “Металург”, є училище спортивного резерву імені Бубки. Є секції — обирайте на ваш смак, було б бажання.
Що Ви хотіли б сказати мешканцям Бахмута, Донеччини — як людина спорту? Можливо у Вас є якісь поради?
Як фахівець фізичного виховання я тільки одне можу порадити: займайтесь фізичною культурою та спортом. Фізичні вправи можуть замінити ліки, а ліки ніколи не замінять вправи. Тому займайтесь для свого здоров’я, щоб менше витрачати грошей на ліки. Вважаю, це має бути звичка, зранку зробити ранкову гімнастику. Фізична культура повинна бути з вами завжди!
Читайте також: