Дискомфорт у нирках або труднощі із сечовипусканням, а ви відкладаєте візит до лікаря до останнього моменту? Не варто. Чому це може бути небезпечним та до чого може призвести ми розпитали у лікаря.
Розібратися з функціями лікаря-уролога журналістам Вільного радіо допомагає лікар-уролог Краматорської міської лікарні №2, асистент кафедри урології Донецького національного медичного університету Іван Генбач.
Ми вже спілкувались з Іваном про незручну для багатьох чоловіків тему — обрізання. Прочитати це інтерв’ю ви можете за посиланням.
Лікар-уролог — це спеціаліст, який займається питаннями діагностики, лікування та профілактикою органів сечовидільної системи, органів статевої системи та репродуктивної системи у чоловіків.
В компетенцію лікаря-уролога входить діагностика захворювань нирок, сечового міхура, сечоводу, сечовипускального каналу, наднирників. Ну і також статевих органів у чоловіків: передміхурової залози, статевого члена, тестикул та пов’язаними із ними маленькими структурами (придатками, сім’яними пухирцями тощо).
Також в компетенції лікаря уролога-хірурга деякі захворювання органів, які входять до заочеревинного простору, нетримання сечі та опущення органів малого тазу у жінок.
Частіше все ж звертаються чоловіки. Жінок десь 30-45 відсотків.
У лікаря-уролога в ідеальному варіанті треба спостерігатися, як й у кожного спеціаліста, не менше разу на рік. Ну це в ідеальному варіанті. Спостерігатися, проходити обстеження, робити УЗД, знати, що у тебе все добре зі здоров’ям та хвороби не виникли ніде.
Особливо пильну увагу слід приділяти чоловікам старшим за 38-40 років. Їм в обов’язковому порядку слід відвідувати уролога раз на рік для виключення та ранньої діагностики такого захворювання, як рак передміхурової залози.
До 17 років пацієнтами займається дитячий лікар-уролог.
Частіше до уролога приходять зі скаргами на проблеми з сечовипусканням. Чоловіки, жінки. На якісь хворобливі відчуття під час сечовипускання, або в органах. Наявність відмінностей у сечі, її запаху. Частіше за все — це приводи звернутися до лікаря.
Особливо ніяк не вплинула. Просто пацієнтів стало дещо складніше лікувати, тому що нерідко пацієнти, які звертаються, могли хворіти на коронавірусну хворобу. Тому під час лікування “наших” хвороб у них виявлялась пневмонія. Такими пацієнтам займатися складніше, особливо, коли їм необхідне якесь оперативне втручання з якимось наркозом або анестезією.
Ну, крім того, що потрібно гігієнічно підготуватися до прийому (обробити зовнішні статеві органи), можна самостійно обстежитись, наприклад зробити загальний аналіз сечі. Значно більш інформативно приходити до уролога на первинний прийом із загальним аналізом сечі та УЗД “основних” органів: нирок, сечового міхура та передміхурової залози для чоловіків. Для первинного прийому це більш ніж достатньо.
Особливо різниці немає. Однак слід враховувати, що огляд у жінок проводиться в тому числі у гінекологічному кріслі. Тому пацієнтці слід готуватися до огляду як на прийом у гінеколога.
Якщо є гостра потреба. Наприклад, якщо під час цього “моменту” є порушення сечовипускання, то звісно можна звертатися.
Сечокам’яна хвороба — це група патологічних станів, які пов’язані із виникненням каменів у сечовидільній системі, зокрема у нирках та сечовому міхурі. Станів, пов’язаних із рухом каменів з нирок в сечовід, з сечоводу в сечовий міхур, з сечового міхура в уретру. Це “гострий” стан. А також наслідки цих станів.
Каміння у нирках нерідко викликають пієлонефрит (інфекційно-запальний процес верхніх відділах сечовивідних шляхів нирок — ред.), паранефрит (запальне захворювання нирки, що виявляється поширенням гнійного процесу приниркової жирової клітковини — ред.). Каміння у сечоводі також викликають такі стани. Каміння у сечовому міхурі викликають в тому числі гостру затримку сечі.
Сечокам’яна хвороба нирок проявляється зазвичай болем у цих органах. Нерідко ці хвороби мають прихований характер, не виявляють себе аж до ураження органу цією хворобою. Камінці, які потрапляють до сечоводу зазвичай проявляються нападами гострої болі. Каміння в сечовому міхурі проявляються порушенням сечовипускання, болем при сечовипусканні, кров’ю у сечі та частим болючим сечовипусканням.
В першу чергу це регулярне обстеження. Робити УЗД внутрішніх органів: нирок, сечового міхура. Особливо, якщо в родині людини вже були випадки цієї хвороби. У людей, в яких ці хвороби вже були, слід ретельно обстежити ендокринну систему, щитоподібну залозу. Робити спеціальні аналізи крові, виявлення в сечі та крові мінералів з яких формувався камінь.
Стосовно харчування — це загальні рекомендації. Людина має випивати достатню кількість рідини десь 1,5-2 літри на день. Помірно споживати солоні продукти та смажену їжу.
А взагалі, у сечокам’яної хвороби є явний генетично-сприятливий фактор. Тому образ життя — це другорядний фактор, але на нього теж потрібно за можливості впливати. Людям, у яких ця хвороба вже була, варто зробити геологічне дослідження каменів, щоб визначити склад та на базі цього вже розроблювати дієту. Щоб ця хвороба більше до людини не повернулася.
Первинно це виконання скринінгу. Це найпростіше. Виконання ультразвукового дослідження. Однак якщо лікар має найменші сумніви по ультразвуковій картині, тоді необхідно робити комп’ютерну томографію. На сьогодні — це найточніший спосіб виявлення сечокам’яної хвороби.
Маленькі камінці до 2-3 мм, які виросли у людини та “вийшли погуляти” та викликали напад гострого болю можуть самостійно залишити організм на фоні протизапального лікування, лікуванням сечогінними препаратами.
Камінці, більших розмірів можуть ставати хірургічною проблемою та потребують оперативного лікування.
Щодо оперативного лікування. Камінці у нирках прибираються по-різному. Для м’яких камінців використовують дистанційну літотрипсію (метод руйнування каменів в сечовій системі за допомогою ультразвукових хвиль спрямованої дії — ред.). Для більш щільних, великих каменів передбачені перкутанні методи. Тобто дроблення каменів через шкіру спеціальним тонким пристроєм. Або спеціальним гнучким пристроєм, який вводиться через сечовивідний канал.
Камені у сечоводі, які застрягли та не виходять, видаляють також через сечовипускальний канал. Виконується уретроскопія. Вводять спеціальний довгий інструмент, який дозволяє захопити камінець, або роздробити його лазером або ультразвуком.
Камінці у сечових міхурах також дробляться. Якщо це маленькі камені, то через сечовипускальний канал. Якщо великі — через спеціальний отвір, який робиться над лобком.
В особливо важких випадках, коли камені занадто великі, робиться “давня” операція — цистолітотомія. Робиться невеликий розріз та камінь дістають цілим.
Людина може зіштовхнутися з проблемою гострого запального процесу, коли в заблокованому органі буде з’являтися гній та орган почне гнити. У цьому випадку людина може втратити орган. А там де є гній, є ризик розвитку сепсису — життєзагрожуючий небезпечний стан, який важко лікувати.
Аденома передміхурової залози — це хвороба, яка пов’язана зі збільшенням та розростанням клітин залози, збільшенням розмірів органа і як наслідок — здавлення каналу та порушення сечовипускання.
Зв’язків між розміром аденоми та ризиком розвитку раку загалом немає. З фізіологічного погляду — так. Клітини можуть мутувати та можуть з’явитися ракові клітини. Але це не обов’язково. Рак передміхурової залози — це хвороба, яка обумовлена більше віковими особливостями та накопичувальними мутаціями. Також є зв’язок із гормональними змінами у людей старшої вікової групи.
Ну перш за все це складнощі із сечовипусканням. Струмінь стає кволою, тонкою. Затримки сечовипускання. Відчуття неповного сечовипускання. Необхідність повторних сечовипускань через певний короткий проміжок часу.
Аденома передміхурової залози діагностується урологом під час огляду після спеціальних аналізів. Перш за все пацієнту, у якого є підозра на цю хворобу, потрібно здати аналіз крові на онкомаркер, це ПСА (простата специфічний антиген). Після цього дослідження пацієнту потрібно зробити трансректальне УЗД — це найшвидший метод, який дозволяє визначити об’єм органу, багато його внутрішніх якостей, побачити наявність вузлів. Ну й побачити залишкову сечу. Після сечовипускання ми просимо людину помочитися та аналізуємо, скільки рідини залишилося. Якщо її багато — значить є зміни, які, окрім іншого, зумовлені аденомою передміхурової залози.
Це залежить від стадії хвороби. На початкових стадіях, якщо хвороба була рано виявлена, є можливість корегувати симптоми консервативно спеціальними препаратами. Якщо ми бачимо, що лікування ними неефективне, якщо у людини виникають епізоди затримки сечі, або якщо розмір аденоми досяг значних розмірів — тоді мова йде про оперативне лікування.
Варикоцеле — це хвороба, пов’язана із розширенням вен сім’яного канатика та яєчка. Частіше за все мова йде про ліве яєчко. Анатомічно у нього є більша схильність до цієї хвороби.
Перш за все це дискомфорт, хворобливі відчуття в яєчках. Також вени, які можна пальпувати в яєчку, роздуті вени. Все, що можна побачити, промацати пальцям або побачити на ультразвуковому апараті. Є стандарти діаметру вен. Адекватним діаметром вен сім’яного канатика вважають 2,3 мм. Все що більше — позиціонується як варикоцеле.
Розрізняють три ступені варикоцеле. На першому ступені проблему не видно очима, але видно на УЗД-апараті. Варикоцеле другого ступеня — це хвороба, яка має клінічні прояви. Коли людина скаржиться на болісні відчуття в яєчку при фізичному навантажені, при статевому контакті тощо. Варикоцеле третього ступеня — це хвороба, яку можна побачити неозброєним оком: гроноподібні сплетіння, які можна побачити через шкіру без використання спеціальних пристроїв.
Варикоцеле може призвести до безпліддя. Говорячи про лікування безпліддя, уролог перш за все розглядає можливість варикозного розширення вен яєчка.
На ранніх стадіях це лікується корегуванням способу життя. Підбором оптимальної кількості фізичного навантаження, спеціальної компресійної білизни, вживанням препаратів.
На важчих стадіях вже пропонується лікування оперативного характеру. Патологічні вени перетискаються, а враховуючи наявність в організму ресурсів запасного відтоку крові, спостерігається клінічне одужання та відновлення адекватного кровообігу у яєчках.
Еректильна дисфункція — це група станів при яких відбувається порушення ерекції у чоловіків. Вона призводить до неповноцінності статевого акту, або його неможливості. Ця проблема має урологічну ланку, неврологічну та психогенну. Це інтердисциплінарна проблема.
Імпотенція — це найчастіший вид еректильної дисфункції.
Фізіологічна імпотенція, яка пов’язана зі змінами судинного кровопостачання, гормональними змінами зустрічається у літніх чоловіків старших 60 років.
У молодших пацієнтів віком до 40 років, ми звертаємо увагу на фізіологічно-гормональні зміни. Проблеми із надлишковою вагою, ожиріння.
У молодих пацієнтів частіше за все це пов’язано із психологічними факторами або з порушенням рівня тестостерону, гормональними порушеннями.
Окрім очевидних факторів таких як вік пацієнта, травми статевих органів, спини, інсульти, інфаркти на розвиток цієї хвороби впливають психологічні фактори: життєві труднощі, надлишок стресу, нестача сну та відпочинку тощо.
Так. Впливають професійні шкідливості. Наприклад, хімічні фактори сприятимуть.
Якщо мастурбація не має перехідних в психіатричне порушення станів, то вона не має чинити шкоду.
Правильний алгоритм лікування являє собою, по-перше, виключення психогенних факторів, роботу з фахівцем-психологом. Потім виключення гормональних змін. Ну і паралельно терапія, яка спрямована на поліпшення кровотоку судин статевого члена. Друга лінія терапії — призначення спеціальних уколів в статевий член. Третя лінія терапії — фалопротезування.
Слава Богу, зараз таких пацієнтів менше. Дуже рідко ми бачимо пацієнтів з якимось сифілісом, хламідіозом, уреаплазмозом.
Проблеми, які ми бачили у занедбаному стані, це рак зовнішніх статевих органів у чоловіків, рідше у жінок, який був спровокований папіломавірусною інфекцією: значні анатомічні зміни, які переросли в онкологічні. Це важкі стани, які потребують великих спотворювальних операцій. Частіше це літні люди, які запустили себе та догляд за собою.
Окрему групу станів, які не часто зустрічаються в урології, складають пацієнти з чужорідними тілами у статевих органах. Це люди, і чоловіки, і жінки, які поміщають собі в сечовивідний канал побутові предмети: олівці, ручки, брасматики. Був в мене випадок, коли пацієнт вставив собі гачок для в’язання. Дістаємо такі предмети або через сечовий канал, або через розріз на сечовому міхурі.
Бувають пацієнти, здебільшого чоловіки, які “накручують” собі на статеві органи різні предмети: кільця, гайки. Спостерігали такі речі, в тому числі коли вже відбувалася муміфікація органів. Тоді виникала необхідність виконувати операцію, яка калічить, — видалення нежиттєздатних органів.
Читайте також: