На День Незалежності на вокзалі в Покровську знову в дорогу вирушив евакуаційний потяг, який цього разу прямував до Дніпра. Журналісти “Суспільного” побували на евакуації та розповіли, що відчувають люди, покидаючи власні домівки.
Про це йдеться у репортажі “Суспільного”
На залізничному вокзалі у Покровську 24 серпня було людно. До нього в очікуванні евакуаційного потягу до Дніпра стягнулися жителі Селидового, Новогродівки та Мирнограда, а також інших населених пунктів Покровського району, до яких стрімко наближається фронт. Про День Незалежності майбутнім пасажирам нагадала дикторка вокзалу.
“Шановні пасажири! Сьогодні ми святкуємо 33 річницю з дня проголошення незалежності України, три роки з яких триває повномасштабне російське вторгнення”, — пролунав жіночий голос серед людей, що збиралися виїхати до Дніпра.
Серед них була Наталя з Мирнограда, у сусідній будинок якої нещодавно влучила російська артилерія. Жінка була на вулиці в той момент, коли частина дев’ятиповерхівки просто склалася від удару. Наступні дні Наталя почала планувати, куди виїхати з невісткою, її новонародженою дитиною, хворою на онкологію мамою та собакою, яка залишилася від сина.
Матір було найскладніше вмовити виїхати, згадала Наталя. Вона навіть почала вибивати двері маминої квартири, щоб та її впустила та дозволила себе остаточно забрати.
Родина Наталі вже перебралась в одне з сіл Дніпропетровщини, але вона приїхала в Покровськ, щоб з’ясувати, чи є можливість евакуюватися далі на захід країни. Наталі вже 61 рік, вона отримує пенсію, але їй потрібна робота на новому місці, щоб вижити. У Мирнограді залишилась могила її сина.
“Син [залишився в Мирнограді]. Він помер. Я хотіла заїхати до нього, але туди, де кладовище, цивільних уже не пускають. Ротвейлер Арчі в мене лишився від нього”, — додала Тетяна.
Далі до одного з вагонів евакуаційного потягу під’їхав мікроавтобус, з якого волонтери Владислав і Олександр винесли маломобільну літню жінку. З автомобіля також вийшли ще шестеро людей, серед яких були літня жінка, яка ледь ходить, чоловік з інвалідністю, який не дуже розуміє де він, його родичі, та ще одна жінка з чоловіком та собакою. Усіх вивезли з Мирнограда.
“Там зараз стало трохи спокійніше, ніж було останні кілька днів, тому вдалося провести евакуацію. Але людей лишається ще багато”, — сказав волонтер Владислав.
Однією з тих, кого привезли волонтери на мікроавтобусі, була Валентина. Жінка мала собачку та була одягнута в кольори українського прапора: в жовті кросівки та футболку, а також в сині штани. Журналістам “Суспільного” 69-річна Валентина зізналася, що такий одяг не підбирала спеціально.
Вона жила в Мирнограді останні 30 років. Її чоловік нещодавно пережив інсульт та досі погано ходить, адже ще не мав можливості зайнятися реабілітацією. Сім’я планувала виїхати з Мирнограда давно, каже Валентина, але довго не могла знайти житло, куди пустять з її малою собачкою. Врешті решт, знайшла підходящий прихисток.
“Вчора проридала увесь день, поки збирала речі. Літнє, зимове, черевики, взуття. Чайник електричний, про всяк випадок. Каструлі не брала. Не знаю, чи там щось буде, чи ні… У мене мамина вазочка, старовинна. Мамину брошку забрала, фотографії…”, — розповіла Валентина перед тим, як попрощатися з журналістами “Суспільного” та піти в крамницю, щоб купити поїсти в дорогу.
За кілька хвилин до відправлення потягу серед натовпу показався чоловік у білій футболці. Його звуть Сергієм та він прибув на вокзал, щоб провести в евакуацію бабусю, дружину Наталю та дочку Марію, якій два роки. Чоловік зізнався журналістам, що рішення про виїзд з регіону сім’я прийняла після оголошення примусової евакуації дітей у частині населених пунктів Покровської громади. Житло було знайти складно, адже частина орендодавців відмовлялася мати справу з винаймачами з Донеччини, та ще й з дитиною.
Поки Сергій говорив із журналістами, з вагона до нього зі сльозами на очах почала виходити бабуся. Він обняв її та прошепотів щось на вухо. Дружина Сергія підняла їхню дворічну доньку Марію до вікна, щоб та ще раз попрощалася з татом.
“Пака-пакааа, па, пака-пака!”, — вигукнула Марія, махаючи рукою татові.
“Пака-пака, сонечко, пака-пака!”, — крикнув у відповідь Сергій.
Сам він поки залишиться на Донеччині, адже працює шахтарем. Сказав, що буде працювати, поки є робота.
Провідники підняли сходинки вагонів, з гучномовців пролунало попередження про відправлення потягу. Сергій ще раз попрощався з донькою. Коли потяг зник за поворотом, чоловік відвернувся та сховав сльози в лікоть.
Нагадаємо, російські війська обстріляли евакуаційний екіпаж “Фенікс”, коли ті вивозили цивільних, зокрема дитину, з Українська. Через цю атаку руйнувань зазнала автівка ДСНС, пасажири не постраждали.