Щодня о 9 ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання тих, хто загинув у російсько-українській війні. 2 квітня згадаймо 36-річного мешканця Часів Яра Дениса Бережного. Він служив у місцевому храмі паламарем, евакуювався, але повернувся до рідного краю. Чоловік загинув від російського обстрілу.
Про трагічну загибель уродженця Часів Яра Дениса Бережного Вільному радіо розповідає його сестра Світлана Крилкіна.
“Денис — мій молодший рідний брат, наш тато помер, коли йому було 8 років. Він тяжко це переніс, бо був дитиною. Навчався у школі №17 Часів Яра, потім в індустріальному технікумі Артемівська (стара назва Бахмута, — ред.) на економічному факультеті. Вступив до вишу в Краматорську на економіста, але не закінчив навчання”, — розповідає Світлана.
Денис жив з мамою, яка працювала на ринку, та допомагав їй там. У ті роки він став ходити до церкви.
“Він завжди був дуже віруючою людиною, як наша прабабця. Це було його, він там знайшов там себе. Ходив до Свято-Миколаївського храму в Бахмуті. У 2014-му, коли почалася війна, я запропонувала йому ходити до нашого, Борисо-Глібського храму у Часів Ярі. Він був там прихожанином, йому там подобалось. Для нього це була родина”, — згадує жінка.
Близько року тому він почав допомагати під час служб — став там паламарем.
“Паламар — це помічник священника при службі — подає свічки, читає. Денис був гарною, доброю, відкритою людиною, намагався допомогти в храмі. Чергував у храмі восени, коли багато хто роз’їхався”, — каже настоятель Борисо-Глібського храму в Часів Ярі, протоієрей Олег Кручинін.
Після того як Росія напала на Україну відкрито, Світлана пропонувала братові евакуюватись, але Деніс не захотів.
“Він казав: “Ні, прихожани є”. Коли розбили наш дім, де Денис жив (це одна з п’ятиповерхівок у районі Каналу у Часів Ярі біля цього храму), отець Олег надав йому житло при храмі. Денис там жив і не хотів виїжджати — і служив й охороняв цю церкву”, — продовжує сестра загиблого.
Але Світлана хвилювалась за молодшого брата — часто дзвонила йому та вмовляла виїхати з міста. Зрештою одного дня Денис погодився.
“Він виїхав через волонтерів на Тернопілля до села Вишневець, але душа його була не там. Він прожив там місяць, дзвоню йому, а він плаче. “Що трапилось?” — “Все добре”, каже. Він навчився добре розмовляти українською, його там усі поважали та любили. Бо вони там усі були однією родиною, з нашого краю: хтось з Соледара, хтось з Сіверська, хтось з Бахмута. Там теж він ходив до храму”, — розповідає Світлана Крилкіна.
Та все ж Дениса тягнуло додому, каже вона. Про те, що щось не так, жінка дізналася за рухом грошей на картці брата — у них були пов’язані рахунки.
“І він нікому нічого не сказав, назбирав грошей, у тому числі виплати ВПО — там зібралася певна сума. Одного разу дивлюся, а на його карті нуль. Я одразу захвилювалася. Ми почали дзвонити до гуртожитку на Тернопіллі. І вони нам сказали: “Він поїхав додому!” — “Як додому, у нас там бої йдуть”, — згадує жінка.
20 березня вона востаннє чула брата телефоном. Але той нічого не казав про своє місцезнаходження. Тож Світлана написала до поліції заяву про розшук брата.
“У селі, де брат був в евакуації, поліція прийшла, відчинила та оглянула його кімнату. Усі речі були на місці. Потім слідчий сказав нам: “Чи не будете ви боятися, якщо ми надішлемо вам фотографію на опізнання — то він чи не він?” Ми упізнали Дениса на фотографії”, — розповідає жінка.
Виявилося, що Дениса знайшли українські військові неподалік від Часів Яра у селі Маркове. Як він там опинився, ніхто не знає.
“Його знайшли військові, туди був “приліт”, привалило плитою в домі. Військові привезли Дениса до реанімації у Краматорську. При ньому не було ніяких документів. Я не знаю, як він туди потрапив. Це тільки він тепер знає та Бог. Йому надали усю допомогу (дуже дякую реанімації у Краматорську). Але у нього були травми, несумісні з життям”, — розповідає жінка.
Світлана терміново приїхала до Краматорська, аби поховати рідну людину.
“Там теж небезпечно, я Краматорськ не упізнала. Ми поховали його на одному з цвинтарів у Краматорську. Там були люди, які знали нашу родину — вони всі прийшли на похорон, провели Дениса. Наступного дня привезли туди отця Олега Кручиніна, він його на могилі відспівав”, — каже Світлана Крилкіна.
Світлана припускає: Денис, можливо, не до кінця усвідомлював, що відбувається у рідному краї.
“Він не дивився ніякі соцмережі, не бував у YouTube, був далекий від цього, молився. Він просто служив Богові”, — каже вона.
Власної родини у Дениса Бережного не було.
Світла пам’ять.