19-річна Катерина Тараник з Мирнограда на численні прохання людей з усього світу їздить по цвинтарях навколо Покровська та впорядковує поховання незнайомих їй людей. Це стало роботою дівчини на повний день. Чому з’явився попит на таку послугу та хто звертається — розповіла сама дівчина.
Далі її пряма мова.
— Раніше я б до цього й не додумалася б, бо люди були. Але з початком [повномасштабної] війни дуже багато людей з Донеччини поїхали, тому надаємо таку допомогу. Це виникло спонтанно. Навесні 2023-го я подала таке оголошення у соцмережу, багато людей почали писати — потрібна така допомога.
Часто замовляють таке прибиранні ті, хто далеко: хтось за кордоном, хтось не має можливості приїхати та прибрати могилу. Також військові наші гинуть, їхні родичі їдуть. Так ми з чоловіком почали займатись цим.
Сторінку у соцмережі з іменем “Олена Олейник” я створила виключно для оголошень, не хотіла свій власний акаунт заповнювати цим. Я вже не скажу й чому так вийшло. Здається у мене була сторінка з таким іменем, і я її залишила.
Чоловікові 24 роки, він працює на шахті, я сиділа вдома. А потім вирішила спробувати допомагати людям таким чином. У мене середня освіта. Війна не дала довчитись, я хотіла б вступити на юридичний, можливо це колись здійсниться.
Я люблю своє місто, і як би тут небезпечно не було, я не хочу звідси їхати. Ми хочемо бути тут.
Люди з нами списуються, вказують орієнтири поховання, до нас можуть і не приїздити. Частіше телефонують з-за кордону, різні номери висвітлюються. Одного разу — навіть з Африки, я була шокована.
Їдемо власним транспортом на цвинтар — і за Гродівку, Селидове, Мирноград, Покровськ — намагаємось скрізь, люди дуже просять прибрати могилки родичів, перед святами.
Шукаємо по орієнтирах замовника чи за відеодзвінком. Фотографуємо стан могили до прибирання та після, і скидуємо людині. Вона каже: влаштовує її робота чи ні. Ми прибираємо на совість, не було такого, щоб когось не влаштовувало, “халтури” якоїсь.
І тоді скидають оплату на карту, або дехто приїздить та платить готівкою. Передплат у нас немає, тож гарантії, що заплатять, теж. Я до цього ставлюся спокійно. Той, хто не заплатить, — це буде на його совісті. Але у нас такого за пів року ще не було. Я навіть не задумувалась про це.
Могили загиблих під час цієї відкритої війни є на кожному кладовищі: дружини, доньки замовляли. Складно там знаходитись та прибирати. За прибирання поховання військових ми робимо великі знижки, тому що вони віддали за нас життя. Намагаюсь завжди щось від себе додати — підфарбую огорожу або посаджу тюльпани.
За цей період прибирала близько 10 могил захисників. Могил загиблих цивільних за цей час у мене не було.
Ми прибираємо весь сухостій, вирубуємо все. Усі наші інструменти — це сокира, сапка та граблі. Ми також можемо пофарбувати огорожу, стіл та лавки. Або посадити квіти, за окрему плату.
На одну могилку йде до 40 хвилин — привести все до ладу, прибрати “до землі”. Прийнятна для нас нині ціна за одну стандартну могилку — 300 грн, враховуючи витрати на паливо. Це наш труд, я ціную свій час.
Про вибухівку на кладовищі, якісь нерозірвані снаряди я не задумувалась, чесно кажучи. Чула, був такий випадок десь, наче навіть у Селидовому чи Краматорську. Якщо я буду постійно про це думати, то нічого не зможу зробити. Не зациклююсь на цьому, хоча такий страх є у всіх людей, які тут живуть.
Приїздимо на заказ, бачимо, що величезна територія, багато роботи, дерева на ділянці, все заросло. А коли я озвучила ціну, сказали що дорого. Не влаштовує — що ж, прибирайте самі.
Літо, спека — це тяжкий труд, який забирає багато часу. Влітку було багато замовлень, я могла пробути на цвинтарях увесь день. Замовлення збираємо по декілька разом. Намагаємось знайти підхід до людей.
На кладовищах мені не страшно. Я можу за себе постояти, раптом що, навіть якщо чоловік на роботі. Я там і у темряві була — не встигала доробити — страшно не було. Воджу мотоцикл, мопед.
На цвинтарі відчуваєш себе спокійніше, коли приїздиш туди. Мені це подобається.
Працюватимемо так поки не випаде сніг. Навіть якщо будуть морози, але не буде снігу — будемо працювати. Подібних оголошень я не бачила. Якщо тобі подобається, що ти робиш, якщо ти робиш це якісно — неважливо хто ще цим займається. Є клієнти, які вже втретє замовляють у мене прибирання.
Надалі є бажання щось своє відкрити, переїхати у місто побільше. Немає бажання на когось працювати, це невигідно. Хочу мати щось своє (підприємництво, — ред.) Можна буде набрати команду людей, які будуть цим займатись, розширяти цю тему далі по інших містах.
Шкода та сумно все це, але… Вже є плани на тиждень — на Центральному, Молочному, на Озерках (назви кладовищ у Покровській громаді, — ред.)
“Серце болить, душа, ми поїхали, давно на могилі не були, відвідати немає можливості” — так кажуть люди в основному та дуже дякують. Люди раді, що є хтось, хто може зробити це для них.
Активісти спільноти “Книга пам’яті полеглих за Україну” назвали приблизну кількість загиблих українських військових від початку повномасштабного вторгнення росіян. Дослідники стверджують, що їм відомі імена понад 24,5 тисячі захисників України, які загинули з 22 лютого 2022 року. Волонтери використовують для підрахунку втрат інформацію з відкритих джерел.