Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Підтримайте Вільне Радіо
Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. гадаймо Артема Бауліна з Києва. До повномасштабного вторгнення він навчався на юриста, захоплювався 3D-моделюванням і мріяв про власну студію творчості. Після 24 лютого 2022 року чоловік долучився до оборони столиці, згодом служив у ЗСУ та в роті спецпризначення полку “Азов”, виконував бойові завдання на Донеччині.
Про захисника Вільному Радіо розповіла його мати Ірина.
Вільне Радіо публікує історії загиблих під час російсько-української війни, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, заповніть анкету для рідних та знайомих загиблих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про дорогу вам людину. Це безкоштовно.
Артем народився 28 березня 1998 року в Києві. Зростав у столиці, з дитинства любив малювати та збирати монети. Хлопець відвідував басейн і займався прицільною стрільбою. У вільний час він часто кликав друзів додому й радів, коли всі збиралися разом.
Навчався Артем у школі №246. Після випуску вступив на юридичний факультет Університету туризму, економіки та права. Водночас його все більше цікавило 3D-моделювання. Згодом хлопець опановував програми та почав створювати власні проєкти.
“Його пристрастю стало створення нових, футуристичних прототипів зброї. Тільки для відеоігор”, — розповідає мати Ірина.
За словами матері, Артем уважно ставився до деталей і намагався завершувати все, за що брався.
Ірина згадує, що він умів відстоювати свою позицію. Коли біля школи планували зрізати дуб, який ріс там близько сорока років і заважав проїзду вантажівки, вона виступила проти — і Артем її підтримав.
“Ось такий він був. Принциповий. Вірний. Хоробрий”, — говорить Ірина.
З дитинства хлопець також ходив у походи та займався рафтингом. Він проводив багато часу в горах і вчився орієнтуватися в складних умовах.
Після початку повномасштабного вторгнення Артем вирішив долучитися до війська. Тоді він жив із майбутньою дружиною Ганною, з якою 29 грудня 2022 року офіційно одружилися. Коли родина не могла вирішити, чи виїжджати, він сам поїхав до них.
“Він вивіз матір, молодшу сестру та літніх дідуся й бабусю в безпечніше місце. Після цього повернувся до Києва. Згодом зателефонував і сказав, що записався до територіальної оборони”, — розповідає мати Ірина.
Спершу чоловік служив у Києві та брав участь в обороні міста. Згодом перейшов до Збройних сил України. Працював на розмінуванні у Київській області, пізніше його направили на Донеччину.
Під Бахмутом “Рембо” отримав подвійну контузію. Після лікування перевівся до роти спеціального призначення полку “Азов” Національної гвардії України. Служив снайпером та виконував завдання на передовій.
Вдома про службу Артем говорив мало. Рідні намагалися не ставити зайвих запитань.
“Коли він приїжджав, ми більше сміялися й говорили про життя”, — каже мати.
Чоловік хотів велику родину, будинок за містом і невелику студію для творчості.
“Казав, що після перемоги все це здійснить”, — згадує Ірина.
17 вересня 2024 року Артем виконував завдання поблизу Торецька. Під час артилерійського обстрілу група опинилася на замінованій ділянці. Він підірвався на касетній міні.
За життя військового нагородили відзнакою “Золотий хрест”. Посмертно йому присвоїли орден “За мужність” ІІІ ступеня.
У нього залишилися батьки, молодша сестра, дружина Ганна, бабусі та дідусь.
“Ні з ким тепер покосити садок, нема компаньйона на рибалку”, — говорить дідусь.
Родина зберігає всі речі захисника вдома. Мати розповідає, що дружина поки не наважується їх розібрати. Улюблена кішка Персі часто спить на його одязі. Батько ж у своїй майстерні облаштував куточок пам’яті — там лежать особисті речі сина та прапор із підписами побратимів.
Артема поховали на Лук’янівському кладовищі у Києві.
Рідні просять надати йому звання Героя України посмертно та закликають підтримати петицію. Зробити це можна за посиланням.
Вічна пам’ять.