Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Згадаймо Степана Білого із села Суховоля, що на Львівщині. Чоловік присвятив військовій справі 6 років. Загинув захисник 17 листопада 2024 року на Торецькому напрямку під час виконання бойового завдання.
Про Степана Білого Вільному радіо розповіла його наречена Дарʼя.
Степан Білий народився в селі Суховоля на Львівщині. Там навчався в місцевій школі, а пізніше отримав спеціальність автомеханіка у Львівському автомобільно-дорожньому коледжі Національного університету “Львівська політехніка”.
Чоловік захоплювався риболовлею, спортом, машинами та історичною літературою. В оточенні знали його як людину, яка завжди готова до відвертих розмов, відзначалась щирістю та відкритістю до людей.
“Він завжди всім приходив на допомогу. Був душею компанії. Всі, хто його знав, відгукувалися тільки позитивно”, — розповідає наречена Дарʼя.
Степан любив тварин, цінував родину та мав чітку патріотичну позицію. Наречена розповідає:
“Ми постійно з ним підгодовували бездомних котиків та собачок. Завжди на позитиві, багато жартував. Казав, що будь-яку проблему можна вирішити. Він був турботливим та уважним, сім’я і стосунки в нього були на першому місці. Був відповідальним і з чіткою патріотичною позицією. Головна риса — це дії замість слів”.
У вільний час Степан захоплювався читанням, зустрічався з друзями за настільними іграми, подорожував і відкривав для себе нові місця.
“Йому подобалися історичні музеї, театри та зоопарки. Степан віддавав перевагу активному відпочинку”, — доповнює дівчина військового.
Степан пішов на війну у 19 років, ще зовсім юним, коли бойові дії розпочалися на сході України. Підписав контракт на три роки, брав участь в АТО та мав посвідчення учасника бойових дій.
Чоловік повернувся на службу в перший день повномасштабного вторгнення. Історіями з фронту ділився рідко — не хотів, щоб близькі надто хвилювалися.
“Мені, як своїй дівчині, завжди надсилав фото бліндажних котиків і казав: “Треба трішки потерпіти, і все в нас буде добре”, — пригадує наречена Дар’я.
Останні роки Степан мріяв лише про одне — спокійне цивільне життя, перемогу України та мир, згадує його дівчина.
Та не судилося. 17 листопада 2024 року чоловік загинув на Торецькому напрямку Донеччини, виконуючи бойове завдання. Йому було 26 років.
Вдома на чоловіка чекали мама, батько, брат і наречена Дар’я.
Побратими згадують Степана як світлу, життєрадісну людину.
Рідні військового закликають підтримати петицію, аби йому надали звання Героя України. Підписати її можна за посиланням.
Вічна пам’ять полеглому захисникові.