“Людина, яка повністю залежить від свого оточення і від інфраструктури в її будинку, в евакуації жити сама не може”, — наголошує координатор напряму відбудови благодійного фонду “Схід SOS” Євгеній Голованевський. Разом із командою він облаштовує місця для маломобільних переселенців із Донеччини в безпечніших регіонах, бо державних прихистків для таких людей не вистачає.
Наскільки критичною є ситуація з розселенням маломобільних переселенців і як фонд намагається покращити її спільно з громадами, благодійник розповів нашим журналістам.
Як змінювалася ситуація з місцями для розселення маломобільних людей протягом повномасштабного вторгнення?
У 2022 році була велика стартова хвиля евакуації, і багато людей розміщували навіть у лікарнях, і, наскільки я знаю, є ще випадки, коли люди в деяких лікарнях перебувають. Зараз є тенденція до погіршення ситуації, бо темп евакуації завжди перевищує темп створення нових місць у державі. Ті ресурси, які були, закінчилися давно.
Щось звітують як вільні місця, але їх зазвичай одиниці. Я буквально пару днів тому бачив цифри від Міністерства розвитку [громад та територій України]. Відзвітовано близько 200 місць, але я не певен, що вони є. Зараз ми звертаємося до держави з проханням розмістити людей, які перебувають у нас у транзитному центрі в Дніпрі, і поки що їх ніхто нікуди не розвіз.
Не завжди те, що звітують як місця для маломобільних людей, є місцями, де їм можуть надати стаціонарний догляд. Тобто, до прикладу, якщо в якомусь місці тимчасового поселення облаштували пандус і кімнати на першому поверсі, їх уже можуть позиціонувати як місця, які підходять для розселення маломобільних людей. Але там не надається стаціонарний догляд, і людина, яка лежача, яка не може сама собі, наприклад, приготувати їсти, там жити не може.
Наскільки проблема з розселенням впливає на евакуацію людей з прифронтових територій?
Вона напряму впливає, бо не можна вивозити людину з прифронтової зони, не маючи місця, куди її поселити. Місце має бути хоча б у транзиті. Коли він заповнений, немає куди людину везти — відповідно, вона залишається в прифронтовій зоні й чекає. І добре, якщо вона чекає в Краматорську, але якщо вона чекає десь під Покровськом, то це вже гірше.
У нас є черга на евакуацію, і, щоб привернути до цього увагу, ми регулярно робимо в соцмережах публікації “Черги життя”. Там пишемо, скільки людей не можемо вивезти через те, що в нас заповнений транзит. Зазвичай це більше ніж 100 людей. Я працюю біля колцентру і кожного дня чую нові заявки на евакуацію, які ми ставимо в очікування.
На вашу думку, які зміни в державній політиці могли б покращити цю ситуацію?
Шлях для розв’язання цього питання дуже-дуже простий, як на мене. Для цього потрібно ухвалити механізм субвенції з державного бюджету або з обласного бюджету на громаду для фінансування територіальних центрів [соціального обслуговування] спеціально для ВПО. Такі субвенції у нас існують — відшкодовуються, до прикладу, для місць тимчасового поселення комунальні послуги, які сплачуються для ВПО. Аналогічний механізм абсолютно спокійно можна було б запровадити для того, щоб підтримати цю евакуацію до територіальних центрів громади.
Основним викликом [створення місць для розселення маломобільних ВПО] є саме отримання фінансування, бо це зарплата персоналу, це харчування, комунальні послуги, які має на себе брати громада. Майже всі громади мають якісь приміщення, які вони хотіли б відремонтувати, але не всі готові фінансувати утримання цих установ.
У держави є механізм, який вона створила минулого року, — це так звана постанова №888. Вона регламентує, у яких умовах мають жити люди в територіальних центрах. Це називається “будинки підтриманого проживання зі стаціонарним доглядом”. Там є ідея, що якраз від державного бюджету буде надходити фінансування на кожну окрему людину, але трошечки ця постанова відірвана від української дійсності.
Розкажіть детальніше про проєкти “Схід SOS” з ремонту й облаштування геріатричних пансіонатів для евакуйованих із Донеччини. Що вже зробили та скільки людей вдалося поселити?
Ми за цей час відремонтували вісім таких установ. Чотири з них діють у громадах Івано-Франківської області, одна установа є в Тернопільській області, одна — у Вінниці, одна — у Закарпатській області й у Київській. Загалом там розмістили 310 людей.
Перші проєкти [з устаткування] були здійснені ще влітку 2022 року. На той момент це було так: знайшли приміщення, громада сказала “ок”, і ми зробили. Навіть не підписували документи. Це були гроші фонду від донатів, ще бізнес з грошима допомагав. А потім, починаючи з серпня 2022 року, вже стало зрозуміло, що треба це робити системно. Перші такі капітальні ремонти почалися в грудні 2022 року. З того часу у нас постійно щось в роботі є.
Як фонд обирає місця, щоб облаштувати такі пансіонати?
Основний критерій — щоб це було в безпечних тилових областях. Щоб це не була Дніпропетровська область, умовно кажучи. І щоб це була громада, яка спроможна, а там уже [домовляємося з тими], кого знаходимо. Дуже активно нам допомагала Черкаська область. Вони дуже багато людей прийняли в свої установи, які функціонували. Ми допомагали в основному з устаткуванням. Уманський соцзахист проявив себе з найкращого боку, Івано-Франківська область — тобто ті, хто має і фінансову спроможність, і людський ресурс.
У нас був один катастрофічний випадок, коли ми зробили установу, а вона не запустилася і дев’ять місяців стояла порожня. Це було в Закарпатській області, і в нас був дуже поганий досвід спілкування — як з громадою, так і з областю. І після того ми вирішили там не працювати взагалі, але це був один випадок такий, коли зовсім було все погано.
Зрештою в ту установу перемістився заклад для дітей з важким ДЦП, які живуть з батьками та потребують спеціальних умов. Її використали [для переселенців] з Покровської громади. Тобто все одно якоюсь мірою проєкт вдався, просто великою кров’ю і великим часом.
Чи бували випадки, коли громади самі зверталися до вас, щоб обладнати в себе геріатричні пансіонати?
Бувало, що громади самі зверталися. Бувало, що ми їх обдзвонювали. Бувало, що в координаційному штабі евакуації через область зверталися до своїх громад. Різні способи. Дуже часто просто хтось почув про це й до нас звернувся. На початку виключно ми проявляли ініціативу.
Як громади можуть звернутися до фонду, щоб взяти участь у проєкті?
У нас на сайті є форма звернення по благодійну допомогу. Можна просто написати туди, а можна подзвонити нам в центр — у нас є гаряча лінія “Схід SOS”. Нам просто передадуть такий запит, познайомимося і будемо шукати варіанти співпраці.
Гаряча лінія благодійного фонду “Схід SOS” працює з 08:00 до 18:00 щодня, крім неділі. Безкоштовно зателефонувати можна за номером: 0800332614.
Також до фонду можна звернутися через соцмережі:
Яким чином відбувається співпраця “Схід SOS” і громади під час облаштування геріатричних пансіонатів?
На початку підписується меморандум щодо того, що ми хочемо зробити. Там визначається кількість місць, які будуть створені, кількість людей, які громада прийме від нас. На основі меморандуму укладається договір, який має бути затверджений на сесії громади. Тобто депутати мають за нього проголосувати, а голова — підписати. Коли це відбувається, громада бере на себе зобов’язання виділити бюджет після закінчення об’єкта на те, щоб він утримувався.
Після того відбувається ремонт, громада виділяє бюджет і починає експлуатацію об’єкта, а ми виходимо [з проєкту]. Ми можемо надавати якусь гуманітарну допомогу, якщо є запит на додаткове устаткування або на розхідники. Різні речі ми купляли. Один раз навіть коптильні купили, тому що сильно там хотіли коптити рибу. Але основний фінансовий тягар далі несе громада, проте вони теж дуже часто знаходять місцеві благодійні організації, які долучаються, допомагають їм. Ті, що більш активні, завжди можуть знайти додаткові ресурси, які полегшать для них цей проєкт.
Які найбільш успішні випадки взаємодії громади з фондом ви можете пригадати?
Це село Стецева Снятинської громади, Івано-Франківська область. Ми з ними розмову про запуск цього проєкту розпочали у вересні 2022 року.
Ми познайомилися зі Снятинським міським головою. Він дуже виважено, спокійно і довго вів з нами переговори. Як виявилося, він нас перевірив в СБУ, в контррозвідці військовій. Він провів через сесію кожне рішення, тобто за меморандум голосували депутати окремо, за договір окремо, за договір підряду ще окремо. Викликав нас, щоб ми презентували депутатам цей проєкт. Тобто він зробив так, що всі депутати були свідомі того, що треба робити. Всі депутати були свідомі того, який потрібен бюджет.
Я дуже нетерпляча людина, мені було дуже важко. Уже хотілося закінчити це все й шукати якесь інше місце, але я дуже щасливий, що нам вистачило терпіння довести це до кінця, тому що, коли прийшов час експлуатації, там був персонал, який вже два тижні розбирався, як все буде працювати. Це був другий поверх будівлі, а на першому поверсі є функціонуючий терцентр. Директорка терцентру відсіяла тих людей, які не підходили.
Це правильний підхід до справи, коли громада готується, виділяє кошти, і в той момент, коли ми закінчили, воно все одразу запрацювало. Я дуже вдячний Снятинській територіальній громаді за такий підхід. Так буває не завжди.
Яке саме обладнання ви завозите в пансіонати, щоб забезпечити необхідні умови для маломобільних людей?
Це ліфти. По-моєму, вже від чотирьох до шести ліфтів встановили. Це досить дорого, але потрібно. Це пандуси, це допоміжні засоби для того, щоб пересуватися — можуть бути колісні крісла, можуть бути ходунки різні. Засоби для персоналу, які допомагають — до прикладу, підйомники для лежачих людей. Коли людина лежача, руками піднімати її важко, для цього спеціально існують пневматичні підйомники.
Засоби для гігієни, тобто спеціальні ванни для маломобільних людей. Устаткування в санвузли, пральні машини, сушилки. Кухонне оснащення від кухонних комбайнів до шаф, столів. Конвектомати, печі, холодильники, морозильники і все решта. Меблі: функціональні ліжка для лежачих людей, антипролежневі матраци, телевізори.
Тобто все, що може бути потрібно, і все, про що нас можуть попросити для стаціонарного догляду. Зазвичай ми знаходимо можливість це придбати.
У пансіонатах, які ви ремонтуєте разом із громадами, можуть знайти прихисток усі маломобільні люди?
Усі люди, які потребують за своїм функціональним станом стаціонарного догляду. Розумієте, коли людина живе в себе вдома, навіть якщо вона дуже обмежена в можливостях, вона знає точно, де що знаходиться й може себе обслуговувати. Якщо така людина позбавлена можливості жити вдома, вона потрапляє в нову реальність і не здатна жити сама. Не обов’язково вона має бути для цього лежача. Вади бувають дуже різні.
Держава звертає увагу лише на тих людей, які вже перебувають у якихось установах. Тобто ті установи, які в прифронті є, вони релокуються. Релокуються так собі, але держава хоча б розуміє, що треба щось із цим робити. А люди, які в себе вдома [живуть, хоч і мають проблеми зі здоров’ям], невидимі для держави.
Коли населений пункт потрапляє під атаку, там цілеспрямовано руйнується інфраструктура дуже швидко. І одна з поширених причин смерті вразливих людей — це самогубство. Людина, яка повністю залежить від свого оточення і від інфраструктури в її будинку, в евакуації жити сама не може. Якщо вона не виїжджає, вона гине, скоріш за все. А якщо виїжджає, потребує стаціонарного догляду.
Тобто для вас перш за все важливий стан здоров’я людини, а, наприклад, її вік значення не має?
Дуже часто це люди різного віку, це і чоловіки 50 років. Якось у нас був дядько, який був срібним олімпійським призером з боксу. Йому, по-моєму, 60 років із копійками. Він не така вже стара людина, але він не здатний на цій стадії свого здоров’я сьогодні самостійно жити в евакуації.
Чи планує “Схід SOS” і надалі облаштовувати геріатричні пансіонати в громадах? Якщо так, що хотіли б зробити у 2025 році?
У нас є план запустити два таких проєкти цього року. Одна громада у Львівській області, одна громада в Полтавській області. Близько 50 людей вони зможуть розмістити.
Зараз ми подалися на фінансування в різні джерела й очікуємо на рішення. Це дуже дорогі проєкти. У нас останній пансіонат, що відкрився в Івано-Франківській області в селі Стецевій, коштував понад 20 млн грн, і там місткість 30 людей. Це лише ремонт і устаткування, тобто ми не говоримо про фінансування поточних потреб. Тож шукаємо гроші. Якщо знайдемо, будемо робити. Я думаю, що знайдемо.
Продовжувати цю діяльність, на мій погляд, доцільно, тому що, на жаль, фронт продовжує рухатися. У нас вже є запити на евакуацію з Дніпропетровської області.
Раніше ми розповідали, де переселенці в Дніпрі та області можуть отримати їжу, житло, одяг і консультації у 2025 році.