Підтримайте Вільне Радіо
Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Серед них — Ігор Єфремов. Чоловік за освітою був вчителем, кілька років працював за фахом, а згодом вирішив стати поліцейським. Відтоді він служив в АТО, пізніше — на деокупованій Лиманщині під час повномасштабного вторгнення. Згодом приєднався до штурмової бригади “Лють” та боронив Харківщину, Покровський напрямок, Часів Яр і Торецьк на Донеччині.
Про життєвий шлях Ігоря Вільному Радіо розповіла його сестра Олена Єфремова.
Вільне Радіо щодня розповідає про військових і цивільних, які стали жертвами російської агресії проти України. Ми прагнемо, аби їхні імена не залишилися лише статистикою. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його/її життя, заповніть анкету для рідних та знайомих загиблих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих. Це безкоштовно.
Ігор народився 21 квітня 1986 року в селі Нижнє на Луганщині. Разом із двома сестрами спершу закінчив Нижненську школу №36, а згодом здобув педагогічну освіту в Лисичанському коледжі.
Вчителем Ігор почав працювати з 2006 року — спочатку в Нижненській школі, а потім у Торшівській.
У вільний час Ігор захоплювався туризмом.
“Ми з ним до 2014 року навіть їздили до Криму. Він дуже любив ходити в походи з наметами, особливо з дитячими групами. Також захоплювався футболом — коли вже служив у поліції, брав участь у товариських матчах”, — ділиться Олена.
Ігор також цікавився бджолярством — він тримав власну пасіку.
“Але найбільшим його захопленням я б назвала допомогу людям. Він усе життя був людиною, яка допомагає всім і підтримує кожного”, — додає сестра.
“У період з 2013 до 2014 року він став директором Нижненської школи, а потім його обрали на посаду секретаря Нижненської селищної ради”, — говорить Олена.
З 2017 року Ігор залишив роботу за фахом і долучився до лав поліції — працював патрульним на Луганщині.
“За час служби в поліції зарекомендував себе як дисциплінований, сумлінний і відповідальний офіцер із високим рівнем професіоналізму та лідерськими якостями”, — переказує слова колег сестра.
З 2019 року Ігор служив у зоні АТО як поліцейський.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Ігор служив у деокупованих містах, зокрема в Лимані — до грудня 2023 року.
“Він, ризикуючи життям, доправляв гуманітарну допомогу та займався евакуацією з районів, які зазнавали ворожих обстрілів”, — уточнює Олена.
На початку 2024 року Ігор став командиром роти №4 штурмового поліцейського полку “Цунамі”, що входить до складу бригади “Лють”. У лавах штурмовиків він боронив Харківщину та Донеччину.
Побратими згадують, що він постійно працював із бійцями над покращенням їхніх бойових навичок.
У квітні 2024-го Ігор служив у Часовому Ярі.
“Під час розвідки місцевості ворожий (російський. — ред.) FPV-дрон атакував пікап, який рухався перед автомобілем, у якому їхав Ігор із побратимами. Після цього бійців почали обстрілювати з міномета. Тоді Єфремов проявив мужність і вирішив евакуювати поранених на власному транспорті”, — зазначав побратим поліцейського Владислав Ткаченко.
У наступні місяці військовий відзначився на Часовоярському напрямку, знищуючи безпілотниками інженерні споруди та живу силу противника.
Та попри виснажливу службу, Ігор не забував про дітей: у вихідні разом із благодійниками розвозив подарунки. Відпусток для особистого відпочинку не брав.
У травні — червні 2024 року Єфремов перебував у Вовчанську, що на Харківщині. За словами побратимів, підрозділ FPV-дронів під його командуванням знищував техніку росіян, позиції та зривав штурми загарбників.
“На особливу відзнаку заслуговує його героїчний вчинок 19 травня 2024 року, коли позиція його групи опинилася під шквалом артилерійського та мінометного вогню противника (росіян, — ред.). Попри смертельну загрозу, він прибув на позицію та провів евакуацію двох поранених поліцейських — Хрустальова Богдана та Гончаренка Євгена. Також він вивіз підбитий автомобіль і майно”, — переказує Олена розповіді побратимів.
Із червня 2024 року Ігор знову повернувся на Донеччину й боронив фронт у районі села Птиче Покровського району. Як розповіли сестрі побратими, у критичний момент швидкого просування росіян на Покровському напрямку капітан поліції разом з кількома колегами за дві ночі секретно підвіз побратимам у Калинівку та Мемрик близько тонни боєкомплектів для дронів-камікадзе та дронів-бомбардувальників.
У серпні 2024 року Ігор знову відзначився — цього разу евакуацією побратимів із позиції на лінії фронту.
“Тоді він на квадроциклі з причепом зустрів бійців 15-ї бригади Національної гвардії України, які попросили знайти та евакуювати поранених побратимів зі свого підрозділу. Він під безперервним артилерійським вогнем знайшов двох важкопоранених бійців, надав першу домедичну допомогу та евакуював їх у безпечне місце”, — писав про побратима Владислав Ткаченко.
Із вересня того ж року військовий служив на Торецькому напрямку у підрозділі операторів БПЛА. Як підрахував Владислав, до лютого 2025 року побратими Ігоря знищили щонайменше:
У лютому захисник знову відзначився порятунком українських бійців.
“Одного разу він шукав втрачений БПЛА поблизу Торецька і виявив групу поранених із 100-ї окремої механізованої бригади, які постраждали від удару FPV-дрона. Він надав домедичну допомогу та організував евакуацію бійців до стабілізаційного пункту поблизу Костянтинівки. Суміжні підрозділи відмовлялися їх забирати через небезпеку”, — зазначав про поліцейського Владислав Ткаченко.
“Він навіть став ініціатором створення власних інженерних баз для розробки та модифікації FPV-дронів”, — уточнює Олена.
За час повномасштабного вторгнення росіян в Україну Ігоря Єфремова нагородили:
Загинув військовий 4 травня 2025 року, коли у черговий раз вирушив доставити боєприпаси побратимам.
“Близько 18-ї години він був в автомобілі й потрапив під прицільний удар ворожого (російського, — ред.) БПЛА. Внаслідок вибуху автомобіль загорівся, а Ігор дістав поранення, несумісні з життям”, — сумує сестра.
23 травня близьким повернули тіло військового. Його поховали на Алеї Героїв в Ірпені. В тому місті проживає його дружина з дітьми.
“Він був справедливим, чесним, щирим і завжди готовим прийти на допомогу”, — говорить сестра.
Чоловікові було 39 років. У нього залишилися дружина, двоє дітей — 14 та 4 років, дві сестри та батько.
Рідні Ігоря прагнуть, аби йому надали звання “Героя України”. Для цього вони створили петицію. Ви можете підтримати родину загиблого захисника, підписавши ініціативу за посиланням.
Світла пам’ять.