Через рік після окупації Авдіївки начальник міської військової адміністрації Віталій Барабаш розповів журналістам, як місто зустріло повномасштабне вторгнення, чому місцеві вважали його безпечнішим за Київ, а також чим живе тимчасово окупована Авдіївка зараз.
Про це Віталій Барабаш розповів у коментарі для видання “Суспільне. Донбас”.
Після відступу українських сил з Авдіївки вона стала своєрідним військовим містечком для російських армійців. Загарбники, коли готувалися продовжити наступ на Донеччині, зібрали у знищеному місті великі сили, через що до Авдіївки повернулась торгівля: там відкрилися 8 або 9 крамниць.
Однак після того, як російські військові вирушили вперед, торгівля в місті знову почала занепадати, стверджує Віталій Барабаш.
“І зараз вони [власники крамниць у т.о. Авдіївці], я знаю, пишуть вже декілька звернень до Пушиліна: “верніть військових, бо торгівлі немає, немає, за що жити, місцеві нічого не купують, бо в них немає грошей”, — каже начальник Авдіївської міської ВА.
Після бойових дій у місті руйнувань зазнали практично всі житлові будинки. Окупаційна “влада” Авдіївки знайшла дві “більш-менш вцілілі” багатоповерхівки та почала їх відновлювати з пропагандистською метою. Решта житлового фонду міста узагалі не підлягає відбудові, заявив Віталій Барабаш.
“Зробили вони два показових ці будинки, поставили генератори, зробили опалення. Дійсно, вони їх відбудували, зробили картинку, заселили туди сторонніх людей, не власників цих квартир. Є навіть випадки, коли власники квартир приїжджали, казали, що це наше, ми хочемо тут жити, а їм казали: “а ви хто? Ми власники, а у вас папери на власність українські, ідіть в Україну, хай вони вам щось компенсують, а ми тут будемо самі вирішувати”.
Тобто зробили такий собі гуртожиток. Приїздять пропагандисти — вмикають генератор, тому є світло й опалення. Генератор вимикається — нічого нема. Тобто це просто показуха”, — каже Віталій Барабаш.
Він додав, що “велика кількість” людей залишила центральний район міста “Хімік” та перейшла до приватного сектору, де здебільшого приватні будинки та є криниці з питною водою.
Після від’їзду українських сил з Авдіївки в місті залишилася велика кількість гуманітарної допомоги. Під час повномасштабного вторгнення вона була основним засобом для виживання жителів міста. Віталій Барабаш стверджує, що пакунки, які залишилися після української влади, згодом містянам роздавали ставленики Кремля. Допомоги було так багато, що її роздавали до липня 2024 року, завчасно приклеївши на коробки наліпки “ДНР” та розповідаючи, що допомогу людям привезли з “республіки”.
Авдіївка стала прифронтовим містом ще у 2014 році, коли її звільнили від окупації. Вона залишалася наближеним до т.о. Донецька форпостом українських сил у регіоні, тому мала потужні укріплення, стверджує начальник міської ВА. Кожен український підрозділ, який ще до повномасштабного вторгнення прибував на ротацію до міста, добудовував та відновлював оборонні споруди, від чого вони міцнішали.
“Десь 1,5 тижня [після початку повномасштабного вторгнення] у нас, в Авдіївці, нічого не змінювалося. Вони кидали більшість своїх сил на інші напрямки: на Київ, на Південь, на Маріуполь… А десь через кілька тижнів дуже гаряче почалося і в нас. На другий день [вторгнення] близько 60 добровольців прийшли… Місцеві різного віку, навіть дівчата були молоді. Прийшли й сказали: “Давайте робити нашу місцеву тероборону”. І дуже швидко все це було зроблено, буквально за три-чотири дні авдіївська ТрО налічувала близько 80 людей”, — згадує перший час відкритої війни в Авдіївці Віталій Барабаш.
Першим, що жителі міста відчули на собі, була “катастрофічна нестача” продуктів. У місто швидко перестали завозити їжу, магазини спустіли, а люди намагалися максимально запастися.
Водопостачання у місті не було з грудня 2021 року, адже окупанти спеціально перебили живлення до Донецької фільтрувальної станції та не давали його відновити. До травня 2022 року в місті намагалися відновлювати постачання електроенергії, деякі комунальники отримували поранення під час ремонтних робіт. Однак далі загарбники знищили всі трансформатори та “кілька кілометрів” високовольтних мереж — після цього відновити світло вже було неможливо.
Спочатку місцеві відмовлялися від евакуації, адже вважали Авдіївку безпечнішою за інші міста України, зокрема Київ.
“А за два тижні, звичайно, все почалося. За день прилітали по 1-2 ракети “Точка-У”. Максимально в день бувало 12-13 таких ракет. Тоді вже люди зрозуміли, що це таке, та почалася евакуація. У першу чергу дітей вивезли, далі — маломобільних, літніх людей… Максимальна кількість евакуйованих в день була — майже 450 людей. Дуже сильно допомагав АКХЗ, завод транспорт надавав, адже нашого громадського транспорту було недостатньо”, — додав Віталій Барабаш.
На початку листопада 2023 року, коли загарбники проводили свій наступ на Авдіївку, в місто за добу прилетіли 182 російські авіабомби. Через посилення обстрілів цивільні почали активніше погоджуватися на евакуацію.
“Чомусь більшість людей в Україні вважає, що в Авдіївці залишилися тільки “ждуни”. Це не зовсім так, там багато літніх та самотніх людей, які… Треба розуміти їхній моральний стан: у них нікого немає, вони нічого не хочуть і дуже багато з них нам відверто казали, що вони хочуть тут померти…
Для когось це, звичайно, чергове місто, яке ми втратили. Для мене більше, ніж місто, яке ми втратили, або яким я керував декілька років… Ми відкриваємо хаби по Україні, і дуже приємно бачити людей і спілкуватися. Саме з авдіївцями, які дякують, що ми були в місті до останнього. Люди – це головне, що ми втратили. А люди втратили своє місто”, — завершив Віталій Барабаш.
Нагадаємо, “Приємно, що місто відновлюється”, — каже один з окупантів на тлі знищених російською армією домівок в Авдіївці. Це сюжет пропагандистів, у якому з’явилися кадри з деяких частин міста — вулиці на південних околицях та мікрорайону “Хімік”. Журналісти Вільного радіо показали, який вигляд має Авдіївка у 2025 році.