Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Підтримайте Вільне Радіо
Фактичні сім’ї ЛҐБТІК+ людей існують — зі спільним побутом, відповідальністю та взаємною підтримкою. Але в юридичному сенсі держава Україна часто не бачить цих стосунків, і це створює реальні ризики, особливо для військових та їхніх партнерів(-ок). І хоча днями Верховний суд України залишив у силі рішення щодо визнання сім’єю одностатевого шлюбу двох українців, але в країні досі немає закону, який визнав би одностатеві пари та гарантував їм навіть мінімальні права. Через це партнери не можуть повноцінно представляти інтереси одне одного у критичних ситуаціях — зокрема, коли йдеться про військову службу, поранення чи зникнення безвісти.
Журналісти Вільного Радіо поспілкувалися з ЛҐБТІК+ військовими, проаналізували українське законодавство і зібрали ключові факти про те, чому статус партнерств досі не врегульований.
“У нас по суті родина, є спільний побут. Але в очах держави ми просто сусідки”.
Так про свою ситуацію говорить Марія Воля — лесбійка, військовослужбовиця та рекрутерка 120 окремого розвідувального полку. Журналістам Вільного Радіо вона розповідає, що вже третій рік живе з партнеркою, вони фактично є родиною. Але з погляду держави їхні стосунки не існують.
Марія Воля вступила до війська ще 2015 року. Перший контракт був з військовою частиною Нацгвардії України в Маріуполі. Саме там Марія зустріла повномасштабне вторгнення. Вона отримала поранення під час виходу з оточеного міста, але продовжила воювати на Донеччині у складі 23-го батальйону 56-ї окремої мотопіхотної Маріупольської бригади. Згодом Марію перевели з посади командирки міномета у взвод зв’язку, де вона продовжила службу як командирка відділення управління батальйону. Наразі, Марія служить на посаді рекрутерки у 120 ОРП. Вона також додала, що через стан здоровʼя не може продовжувати воювати.
Дівчина наголошує, що відсутність юридичного визнання одностатевих пар в Україні створює для ЛҐБТІК+ людей не абстрактні, а дуже конкретні ризики. Найгостріше це відчувається у війську, коли йдеться про поранення, зникнення безвісти чи загибель.
Марія підкреслює, що в Україні в неї немає нікого, окрім партнерки. Саме вона могла б опікуватися нею, представляти її інтереси та займатися документами у разі поранення чи інших критичних ситуацій — але тільки якби стосунки мали юридичний статус. Натомість зараз, каже військова, формально вони ніби “подружки, які разом знімають квартиру”, і партнерка не має права діяти від її імені.
Є і повсякденні обмеження, які часто залишаються непомітними. Наприклад, військова не може скористатися кількома днями відпустки для вирішення сімейних справ.
“Я навіть не можу взяти кілька днів за сімейними обставинами, а по закону дається якась кількість днів вихідних кожному військовослужбовцю. І знаєте, я навіть не цікавилась скільки це днів, бо в мене навіть цієї опції немає. Це зараз про якісь мінімальні обмеження я говорю. Бо мою сім’ю держава не вважає сімʼєю”, — констатує військовослужбовиця.
Попри те, що реєструвати одностатеві шлюби досі неможливо, у червні 2025 року в Україні вперше суд визнав одностатеву пару сім’єю. Деснянський районний суд Києва встановив факт спільного проживання двох громадян-чоловіків як однієї сім’ї. Суд дійшов висновку, що між ними існують фактичні шлюбні відносини. Під час розгляду справи, пара, зокрема, апелювала і до Цивільного кодексу, де родина не визначається як союз тільки чоловіка і жінки.
Один із заявників – Зорян Кісь із 2024 року перебуває на дипломатичній службі за кордоном і намагався добитися дозволу на виїзд для свого партнера Тимура Левчука. Проте Міністерство закордонних справ відмовило у видачі дипломатичного паспорта Левчуку, бо за українським законом його не визнали членом сім’ї. Після цього пара звернулася до суду. Кісь пояснив, що живе з Левчуком з 2013 року. У 2017-му вони провели цивільну церемонію одруження, а у 2021-му уклали шлюб онлайн в американському місті Прово (штат Юта).
Деснянський райсуд Києва встановив наявність фактичних шлюбних відносин між двома чоловіками. Суд послався на положення Конституції України про рівність і гідність усіх громадян, а також на рішення Конституційного Суду, яке визначає, що членами сім’ї можуть вважатися не лише родичі, а й люди, які тривалий час спільно проживають та ведуть спільне життя.
Апеляцію щодо цього рішення подала громадська організація “Громадський рух “Всі разом!”. Київський апеляційний суд підтвердив рішення першої інстанції — визнав, що двоє чоловіків перебувають у фактичних шлюбних відносинах.
9 березня 2026 року Верховний Суд залишив у силі перше в Україні рішення про визнання фактичних шлюбних відносин між чоловіками. Тут знову відхилили касаційну скаргу громадського руху “Всі разом”. Утім, як пояснив суд, рішення не може оскаржувати сторона, яка не брала участі у справі і на чиї права та обов’язки воно не впливає.
Це прецедентне рішення для України, адже вперше офіційно встановили сімейні відносини між одностатевою парою.
Та у січні 2026 року заговорили про зміни до Цивільного кодексу. Норму, яка проклала шлях для однієї пари, і з якою вони дійшли до Верховного суду, запропонували переписати. Відповідний документ подали до Верховної Ради. Там само вже три роки чекає розгляду і законопроєкт № 9103 про інститут реєстрованих партнерств, і його допрацьований варіант. Але черговість написання пропозицій не визначає послідовність розгляду.
Зокрема, через це держава не виконала рішення Європейського суду з прав людини у справі “Маймулахін та Марків проти України”.
Вже подані проєкти законів не передбачають визнання одностатевих шлюбів. Вони пропонують запровадити реєстровані партнерства як нову форму сімейного союзу.
26 серпня 2024 року у Верховній Раді зареєстрували ще один законопроєкт — № 11523. Він стосується визнання в Україні реєстрованих партнерств, укладених за кордоном між іноземцями, між іноземцем і особою без громадянства, а також між особами без громадянства. Документ досі перебуває на розгляді парламентських комітетів.
Народна депутатка від фракції “Голос” Інна Совсун, яка подавала вже кілька пропозицій змін до законів на цю тему, пояснює, що питання реєстрованих партнерств сьогодні тісно пов’язане з переглядом Цивільного кодексу. У розмові з журналістами Вільного Радіо вона нагадала, що зараз у Верховній Раді зареєстровані два проєкти нового Цивільного кодексу. Перший викликав значну критику. У ньому, зокрема, була норма про шлюб із 14 років та обмеження можливості визнавати родину для одностатевих пар через суд.
Після хвилі зауважень частину найбільш критикованих положень прибрали і зареєстрували альтернативний проєкт. У ньому зберегли загальну структуру, але вилучили норми, які спричинили найбільший резонанс. Совсун вважає, що країні потрібні не косметичні правки, а повноцінне оновлення кодексу.
“Умови сьогодення вимагають від нас змін. І тому, що суспільство змінилося, і тому, що триває європейська інтеграція. Через все це нам необхідно вимагати радикального оновлення Цивільного кодексу не в бік до якихось російських скрєп, а навпаки в бік повернення до Європи”, — зазначає народна депутатка.
На її думку, у нинішніх умовах, коли триває перегляд Цивільного кодексу, більшість норм, необхідних для легалізації партнерств, логічно вносити саме до нього. Якщо новий кодекс ухвалять без положень про партнерства, доведеться готувати нові зміни вже до нього. Як переконує нардепка, все впирається в політичну волю.
“Ми маємо це зробити не тому, що цього вимагає Європейський Союз, ми маємо це зробити, тому що йдеться про громадян України, про громадян, які залишились жити в Україні, частина з яких перебуває на фронті. Чому хтось за інших людей вирішує як їм бути щасливими, як їм формувати стосунки та кого їм кохати? Це абсолютно не логічно і несправедливо. І найбільше це зачіпає з точки точки зору прав військовослужбовців ЛГБТ. Виходить, що ці люди ризикують життям заради майбутнього держави, яка відмовляється визнати їх тими, ким вони є. Це, звичайно, абсолютно неприйнятно і треба виправляти”, — наголошує народна обраниця.
Совсун також звертає увагу, що запровадження партнерств не забере прав у інших громадян і не потребує додаткових ресурсів. Це рішення не звужує чиїхось можливостей, а лише надає мінімальні гарантії тим, хто їх зараз не має.
“Це нічого не змінить для інших людей, це може тільки покращити ситуацію. Тобто це така win-win ситуація, де просто хтось може отримати права, які їм потрібні. Ні в кого іншого ці права від цього не заберуть”, — підсумовує нардепка.
На її думку, дискусія триває досить довго, але її доведеться продовжувати доти, доки парламент не продемонструє політичну готовність ухвалити відповідні зміни.
За даними окремих соціологічних опитувань, рівень підтримки ЛҐБТІК+ людей в Україні таки зростає. Дослідження Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), яке провели у червні 2024 року, показало, що понад 70 % українців вважають: ЛҐБТІК+ люди повинні мати такі самі права, як і всі інші громадяни. Те саме опитування зафіксувало ставлення до ЛҐБТІК+ спільноти: 14 % респондентів висловили позитивне ставлення, 47 % — нейтральне, а 32 % — негативне. Частка тих, хто ставиться негативно, стабільно зменшується з 2015 року.
Понад 70% опитаних українців вважають, що ЛҐБТІК+ люди беруть участь в обороні країни та громадській діяльності так само, як і гетеросексуальні люди. Також понад 60% згодні з тим, що партнери і партнерки загиблих ЛҐБТІК+ військових мають бути прирівняні до членів їхніх родин. Про це свідчать результати дослідження, яке опублікувала організація “Українські ЛҐБТІК+ військові та ветерани за рівні права” в січні 2025 року. Водночас менше половини згодні, що норми і статути, які захищають права ЛҐБТІК+ військових можуть зробити Збройні сили сильнішими та ефективнішими.
Хоча Україна поступово рухається вперед у сфері забезпечення прав ЛҐБТІК+ людей, однак не наблизилась до середнього показника у Європі. У рейтингу ILGA-Europe “Rainbow Map” станом на кінець 2025 року країна посіла 40-ве місце серед 49 держав, отримавши менше 19% від максимально можливої оцінки.
Найвідчутніший прогрес фахівці спостерігають у сфері протидії дискримінації: трудове законодавство вже передбачає захист від утисків за ознакою сексуальної орієнтації (стаття 2-1 Кодексу законів про працю). Водночас Україна досі не запровадила жодної форми правового визнання стосунків одностатевих пар. Проблемною залишається і сфера реагування на злочини на ґрунті ненависті: українське кримінальне законодавство не визначає гомо- чи трансфобний мотив як обставину, що обтяжує покарання.
Попри наявні виклики, рівень суспільної підтримки рівності зростає, зокрема серед молодшого покоління.
Вимога врегулювати статус одностатевих пар уже зафіксована в дорожній карті інтеграції до ЄС і в оприлюднених стандартах, відповідність яким перевірятимуть.
Представники влади України гарантували, що виконають ці вимоги до кінця 2027 року, щоб просуватись шляхом вступу в ЄС . Водночас фактичний графік відстає: законодавчі зміни планували ухвалити у третьому кварталі 2025 року. Станом на березень 2026 року немає підстав розраховувати, що це станеться найближчим часом.
І у Єврокомісії вже вказали на гальмування в ухваленні ключового законодавства для захисту прав ЛҐБТІК+ людей в Україні.
Раніше ми детально розповідали, як формувались ЛҐБТІК+ спільноти на Донеччині між 1991 та 2014 роками. У США та країнах Західної Європи рухи за права ЛҐБТІК+ стали масовими ще у 1970-х, коли в наступні роки після Стоунволльських бунтів відбулися перші багатотисячні прайди. Але не в радянських країнах. В Україні, і на Донеччині зокрема, зрушення почались вже в часи незалежності. Втім з окупацією частини територій прийшов новий етап утисків в окремих районах області.