Підтримайте Вільне Радіо
Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Серед них — Роман Лямець. Він народився в Кривому Розі, але в дитинстві з родиною переїхав до Сумської області. Відслуживши строкову службу в 2016 році, чоловік повернувся у військо у 2021-му і вже підписав контракт. Воював на Сумщині й Чернігівщині, обороняв Бахмут, Лиман, Харків і Куп’янськ. Роман загинув на Донеччині під час евакуації побратимів.
Про Романа Лямця журналістам Вільного Радіо розповіла його дружина Анастасія.
Вільне Радіо публікує історії загиблих під час російсько-української війни, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, ви можете заповнити анкету для рідних та знайомих загиблих або написати нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих. Це безкоштовно.
Роман Лямець народився 25 липня 1995 року у Кривому Розі. Коли хлопчик закінчив перший клас, родина переїхала до села Попівка на Сумщині. Там минуло його дитинство.
Після школи Роман вступив у Конотопське вище професійне училище, де здобув фах електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування. Працював на СТО — любив техніку, міг годинами щось лагодити, збирав і розбирав деталі.
У 2016 році Романа мобілізували на строкову службу. Після її завершення він залишився у війську за контрактом ще на пів року, а згодом, у квітні 2021 року, підписав новий — на три роки. Тоді чоловік приєднався до 58-ї окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського.
Дружина Романа Анастасія розповідає, що їхня історія почалася 11 років тому. Пара познайомилася завдяки давній дружбі їхніх мам.
“Наші мами дружили з дитинства, жили в одному районі Кривого Рогу. Потім життя розвело їх, але через роки вони знову знайшли одна одну, почали їздити в гості. І мама Роми показувала фото своїх дітей, я дивилась на свого мого майбутнього чоловіка і просто собі подумала: «О, симпатичний»”, — пригадує з посмішкою Анастасія.
Перша зустріч не була романтичною, майбутні чоловік та дружина не одразу знайшли спільну мову.
“Рома потім казав, що подумав, ніби я “баришня з характером”. Але потроху ми притерлися характерами, в нас було не романтичне спілкування, скоріше дружнє. Так, ми могли трохи пофліртувати, але не більше. Я не можу навіть сказати, коли саме все змінилося — напевно, десь через пів року на мій День народження, коли я першою зізналася йому в коханні”, — ділиться історією дружина загиблого воїна.
Потім були роки відстані — служба, робота, переїзди, епізодичне спілкування. Доля знову звела їх, коли Роман підписав контракт у 2021 році. Він подзвонив Анастасії з вокзалу в Києві, аби побачитись. Тоді зустрітися не вдалось, але після цього дзвінка пара більше не припиняла спілкування.
“Він приїхав на ротацію в Конотоп, і я поїхала до нього, — пригадує Анастасія. — Усім сказала, що їду до його сестри вчитися робити манікюр. Але насправді ми вже планували спільне життя”.
Їхнє весілля було несподіваним і простим. Роман зробив пропозицію під час своєї відпустки в серпні 2022 року. Батьки Анастасії організували сюрприз і привезли Романа додому потайки від доньки.
“Я прокинулася від того, що мене хтось цілує. Відкриваю очі — а це Ромашка (так Анастасія лагідно називала чоловіка, — ред.). Я навіть не одразу зрозуміла, що відбувається, мене переповнювали почуття, ледь не знепритомніла. В цей його приїзд він і зробив мені пропозицію. Це було дуже просто, він під час розмови запропонував одружитися, і я погодилась. Він вже хотів ледь не наступного дня йти розписуватися, але я попросила дочекатися 1 вересня. Весілля ми зробили за три дні, все швидко вирішили, організували, відгуляли і відвезли його знову”, — розповідає вдова.
Роман не отримав навіть відпустки, передбаченої для молодят, — повернувся на фронт, бо тоді була складна ситуація. Дружина проводжала його у сльозах, але розуміла, що нічого не можна вдіяти.
З початком повномасштабного вторгнення Роман воював на Сумщині, Чернігівщині, обороняв Бахмут, Лиман, Харків і Куп’янськ. У 2022 році зазнав поранення, але після лікування повернувся на фронт.
Побратими знали Романа як спокійного, надійного, чесного, завжди готового прийти на допомогу.
“Для побратимів загибель Роми теж стала дуже великою втратою. Бо Ромашка був дружелюбним та цінував своїх хлопців. Знаєте, я, як дружина, звісно, мріяла, щоб він залишався зі мною. І кожного разу, коли він був у відпустці, так мені не хотілося, щоб він повертався на фронт. Але він мені казав: «Ну як це? Ні, я своїх не кину! Ти моя сім’я, але вони теж мені рідні вже»”, — каже Анастасія.
Дружина розповідає, що Роман був добрим і лагідним, хоч зовні здавався стриманим. Любив тварин — на кожній позиції знаходив кота, за яким доглядав.
“Після останньої відпустки він показував мені по відео рудого котика, якого залишив собі. Ми жартували, що поки почекаємо з дітьми, потренуємося на котиках. Після його загибелі побратими привезли мені того самого котика, який тепер живе зі мною”, — ділиться Анастасія.
20 вересня 2024 року, виконуючи бойове завдання поблизу села Шахтарське Донецької області, Роман загинув під час евакуації побратимів та техніки з-під обстрілу. Йому було 29 років.
Поховали воїна на Лісовому кладовищі у Києві.
Світла пам’ять.