Щодня о 9 ранку ми вшановуємо пам’ять усіх, чиє життя забрала загарбницька війна Росії проти України. 44-річний Сергій Драгомерецький повернувся з-за кордону на другий день відкритої війни, аби стати до лав ЗСУ, й поліг у боях на Донеччині 22 червня 2023-го.
Про загиблого бійця журналістам Вільного радіо розповіла його донька Тетяна Рамазанова.
Рідні Сергія звернулися до нашої редакції у соцмережах. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його життя, ви можете заповнити анкету для рідних та знайомих загиблих або написати нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих.
Сергій Драгомерецький народився 15 березня 1979 року на Хмельниччині. Жив у Дунаївцях, де закінчив середню школу та профтехучилище. Згодом проходив строкову службу у Криму. На півострові чоловік познайомився з майбутньою дружиною, а за два роки у пари народилася донька.
Згодом молода сім’я вирішила переїхати у село Вишеньки Бориспільського району на Київщині. Аби забезпечувати родину, Сергій пішов працювати на будівництво.
“Він займався будівництвом, тому що потрібні були гроші. Душа в нього завжди лежала до спорту. Він мріяв про якусь громадську діяльність. Щоб можна було якось контактувати з людьми. Він був дуже сильним лідером”, — говорить Тетяна Рамазанова.
Згодом сім’я Драгомерецьких повернулася у Крим. Там у подружжя народилася ще одна донька. Та через окупацію півострова російськими військовими у березні 2014-го родина остаточно повернулася на Київщину. Тоді Сергій почав волонтерити та відвозити допомогу українським бійцям, які воювали в зоні АТО.
У 2018 році Сергій вирішив створити у Вишеньках громадське формування з охорони порядку.
“Мого батька дуже турбувала ситуація у районі, де він жив. На його думку, там було не надто безпечно для дітей, і загалом для всіх людей. Його бентежило те, що у громадських місцях люди можуть пити, курити. Він непокоївся, бо люди зливали каналізаційні відходи в озера, в лісах викидали сміття. І він не міг цього зрозуміти, тому створив формування з охорони порядку. В нього були друзі, які погодились туди вступити. І вони їздили патрулювали район”, — розповідає донька загиблого.
Крім того, Сергій активно заохочував до спорту місцеву молодь. Створив у селі футбольну, волейбольну та баскетбольну команди, які неодноразово ставали призерами на районних та обласних змаганнях.
24 лютого 2022-го Сергій Драгомерецький був на заробітках у Польщі.
“Коли мама подзвонила йому о 4 ранку і сказала, що почалася повномасштабна війна, він в той же день вирушив в Україну. Кордон був пустий, бо всі навпаки їхали з України. У нього були друзі, з якими він був у Польщі, і вони йому казали: “Серьога, куди ти їдеш? Залишайся тут”. А він каже: “Ким я буду після цього? У мене там сім’я, діти, там молоді хлопці воюють”, — каже Тетяна.
Після повернення на Київщину Сергій Драгомерецький намагався записатися до тероборони, проте місць вже не було.
“Тоді він вирішив скористатися тим, що в нього є дозвіл на пересування у комендантську годину. І вони разом з друзями патрулювали окремо від ТрО. Потім російські війська відійшли від Києва, і батько вирішив зайнятися волонтерством. На передову він возив машини, одяг, їжу, все, що тільки можливо. Дуже багато змінила його крайня поїздка в Бахмут. Було дві причини, чому він вирішив йти за повісткою: перша — загинув наш сусід, молодий хлопець, і друга — поїздка в Бахмут. Він сказав, що в нас реально гинуть діти, яким ще треба будувати свої сім’ї”, — переповідає донька бійця.
Близько місяця Сергій Драгомерецький провів на військових навчаннях в Італії. Після цього чоловік став до лав 23-го окремого батальйону спеціального призначення та відправився воювати на Бахмутський напрямок.
“Один раз він приїхав із війни додому. Це сталося, коли загинув його друг і побратим, і батьку дозволили відвезти його рідним і бути на похороні. І дали відпустку на 5 днів, яку він провів із нами. Але це вже була зовсім інша людина. В нього навіть погляд змінився. Думаю, йому було важко витримувати усе те, що він бачив на фронті”, — каже Тетяна.
Сергій Драгомерецький загинув 22 червня 2023-го у селі Іванівське поблизу Бахмута.
“Окупанти почали штурмувати їхні позиції. Під ранок вони почали обстрілювати з танку. Прилетів перший снаряд, який не здетонував. І батько почав кричати хлопцям, що треба сховатися в бліндажі. І в цей момент другий снаряд прилітає саме туди, і він детонує. Тобто весь удар припав на батька, а ті, хто не встигли застрибнути у бліндаж, вижили”, — говорить Тетяна.
За її словами, вибух був таким потужним, що побратимам довелося кілька годин під обстрілами руками копати землю, аби дістати тіло Сергія.
“Спочатку із військової частини подзвонили татовому другу-військовому і сказали, що він загинув. Татовий друг подзвонив друзям сім’ї. Потім ще хтось вже дізнався. І вийшло, що вже все село знає, а ми — рідні — ще не знаємо. Тобто люди перешіптуються, якось так дивляться, а ми не знаємо, тому що ніхто не знає, як нам про це сказати. Ніхто не може взяти на себе відповідальність. Зрештою подруга сім’ї це розповіла. Вона приїхала до мами з друзями тата з військової частини. І коли мама їх побачила, то відразу все зрозуміла”, — каже співрозмовниця.
Сергія Драгомерецького поховали 29 червня на Вишенському кладовищі. У нього залишилися мати, дружина, двоє доньок і троє сестер.
Рідні Сергія хочуть, аби йому посмертно надали звання Героя України. Для цього вони створили електронну петицію, яка потрапить на розгляд до президента, якщо її підпишуть щонайменше 25 тисяч людей.
Світла пам’ять полеглому оборонцю.