Ніла Ковальова вчителювала в одній зі шкіл Соледара. Від початку відкритої війни її літні батьки залишились біля окупованої росіянами Волновахи, у Маріуполі загинула її донька. А сама жінка понад місяць живе у підвалі після того, як обстрілом пошкодило її квартиру.
Вчителька основ здоров’я та трудового навчання Ніла Ковальова працювала у школі № 13 Соледара. Зараз у місто нерідко “прилітають” снаряди — від них потерпають місцеві, які не виїхали. У моменти затишшя люди забезпечують себе необхідним.
“Зараз бігаємо, збираємо дані про те, кому яка гуманітарка потрібна. Стерпно зараз, чекаємо на мир. У мене своя причина, чому я не виїжджаю: мені треба до батьків, вони живуть за Волновахою”, — каже жінка.
Про другу причину жінка багато розповідати не хоче — занадто боляче. Її 28-річна донька загинула в березні у Маріуполі, коли готувала їжу на вулиці. Ніла хоче колись приїхати у місто, аби відвідати її могилу.
“Мені це боляче та прикро, ця тема для мене дуже болісна. Я втратила дитину. Я з нею не можу ані попрощатись, ані обійняти. І якщо для когось це просто репортаж, то для мене це життя”, — розповідає жінка.
Вона каже, що не знає, чий постріл обірвав життя її доньки.
“Коли кажуть слово “рашисти”, я відповідаю: “У війні воюють дві сторони”. Хоча я розумію, що одна сторона [винна] більше, бо вона прийшла”, — зазначає Ніла Ковальова.
Нещодавно зусиллями родичів, які залишились на тимчасово окупованій частині Донеччини, доньку Ніли перепоховали на кладовищі. До того її тіло як змогли поховали у дворі багатоповерхівки.
Кілька тижнів тому неподалік від квартири вчительки приземлився снаряд.
“Чоловік дивом залишився живий: були обстріли, чоловік вийшов на балкон подивитись, і за секунду був цей розрив снаряду. Метрах в 10 від нашого дому розірвався снаряд, у нас вилетіли вікна, двері. У квартирі ми тепер не живемо, там усі вікна забиті плівкою, а вже 5 тижнів ми живемо у підвалі”, — розповідає жінка.
За словами Ніли, у підвалах ховаються і діти, й дорослі. У кожного своя причина не виїздити з-під обстрілів.
“У нас є дитина, якій рік та 11 місяців. Є дві 10-класниці, які перевелися до 11-го класу. У нас є дівчата 5 та 10 років. Хто стріляє, з якого боку, куди та що летить — ми не знаємо, тому що ми знаходимося у підвалах. Нас сварять, аби ми виїжджали. Мої знайомі виїхали, житло достатньо дороге. Роботи, щоб влаштуватись, там немає. Або пропонують таку роботу, яка не перекриває навіть комунальні платежі. Тому багато хто не виїжджає”, — каже жінка.
Харчі та вода у неевакуйованих поки що є.
“Магазини, слава богу, працюють деякі, продукти підвозять. Велика подяка хлопцям, солдатам, вони підвозять гуманітарку — воду, харчі — нею ми ділимось з усіма”, — розповідає мешканка Соледара.
Російська армія просувається все ближче до Донеччини з майже цілком захопленої Луганщини. 24 червня луганські посадовці повідомили про втрату контролю ЗСУ над Сєвєродонецьком та Гірською громадою.
Читайте також: