Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Поддержите Вильне Радио
На Донетчине план мероприятий по безбарьерности охватывает физическую, информационнонную, экономическую и другие направления. В то же время активистка из Бахмута Наталья Зубар считает, что в условиях приближения боевых действий приоритеты прифронтового региона должны касаться прежде всего безопасности, эвакуации и жилья. Вильне Радио выясняло, как формируется такой план в области, что говорят об отсутствии в нём отдельных мер по эвакуации и как, по мнению специалиста, его можно лучше адаптировать к современным условиям.
До повномасштабного вторгнення бахмутянка Наталя Зубар, яка із 24 років пересувається на колісному кріслі, допомагала розвивати безбарʼєрний простір у рідній громаді. Як членкиня міської громадської організації для людей з інвалідністю “Надія” у 2007 році жінка увійшла до складу комітету доступності при міській раді. Зокрема завдяки йому свого часу в Бахмуті робили нижчими бордюри, встановлювали пандуси й підйомники, створювали зручні вбиральні в установах для людей з інвалідністю тощо.
“Тобто в нашому місті було багато всього зроблено, там активно працював комітет доступності. І головне, що влада також дослухалася до нас. Тому я вважаю, що комітети доступності потрібні й у мирний, і у воєнний час. Якщо вони справді працюють — це дуже дієвий майданчик для спілкування з владою, щоб тебе вислухали й почули, чого насправді потребує маломобільна група населення”, — каже Наталя Зубар.
Після фактичного розпаду бахмутського комітету через бойові дії, у 2023 році жінка долучилася до обласного. За її словами, колись він також був одним із найактивніших в Україні й реалізовував багато проєктів. Та наразі бахмутянка критично ставиться до частини заходів із безбарʼєрності, які планують й обговорюють в області: вважає, що під час війни на Донеччині мають бути інші пріоритети.
“Я вже не хотіла писати пропозиції до порядку денного, тому що вони просто не реалізуються. Скільки не говориш про те, що на даний час щодо безбарʼєрності в нашій Донецькій області найголовніші напрями — це безпека, евакуація і створення житла для людей з маломобільних груп населення. Це три питання, які повинні бути у всіх планах, у всіх роботах і найбільше розвʼязуватися. На жаль, за ці роки вони досі залишаються”, — стверджує членкиня обласного комітету доступності Донеччини.
За словами жінки, вона активно брала участь у засіданнях і постійно намагалася доносити цю думку до влади. Натомість на одному з них обговорювали створення безбарʼєрних маршрутів у різних населених пунктах області після війни. І хоч, на думку Наталі Зубар, це хороша ініціатива, для Донеччини вона наразі не потрібна.
Ідеться про засідання обласного комітету доступності, яке провели 9 жовтня 2025 року. На ньому вирішили, що реалізація безбарʼєрних маршрутів у громадах регіону в межах проєкту Міністерства розвитку громад та територій України “Рух без бар’єрів” наразі недоцільна, і що тимчасово актуальність уже втратили розроблені маршрути в Білозерській, Добропільській, Новодонецькій, Черкаській і Шахівській громадах.
Водночас на засіданні заслухали проєкти таких маршрутів для Святогірська, Олександрівки однойменної громади, Дружківки, Краматорська, Словʼянська, Миколаївки й Сергіївки Андріївської громади. Представникам цих громад радили доопрацювати проєкти з урахуванням зауважень: включити в них заходи з оновлення громадського транспорту, елементів інформаційної доступності на пішохідно-транспортних маршрутах і додати до проєктів заклади культури, пам’ятки державного та місцевого значення, що розташовані на маршрутах.
Бахмутянка критично оцінює план заходів із реалізації Національної стратегії зі створення безбарʼєрного простору, який сформували в області на 2025-2026 роки. На момент його затвердження в Дружківці фактично вже тривали бойові дії, але в місті все одно збиралися створювати безперешкодний доступ до Центральної міської клінічної лікарні й облаштовувати укриття. Натомість ремонтувати приміщення для розміщення маломобільних людей в евакуації, за документом, вирішили лише в Селидівській громаді. Також до плану увійшли заходи з інформаційної, економічної та інших напрямів безбарʼєрності, які, на думку Наталі Зубар, дещо відвернули увагу від фізичної доступності та першочергових для Донеччини питань безпеки, евакуації й житла.
“Я розумію, що це дуже складні питання і їх розвʼязання не завжди в можливостях військової адміністрації, тому що немає бажання самої держави щось робити в цьому напрямі. Евакуація маломобільних в основному лежить на громадських обʼєднаннях, досі немає бази житла, куди цих людей везти. Моя особиста думка, що держава повинна вимагати від обласних рад створення такого житла. Але наразі все існує навпаки — громади виступають із запитами. Я б хотіла, щоб на області, де тривають бойові дії, звертали увагу з приводу безбарʼєрності й від них вимагали розвʼязання зовсім інших питань”, — підсумовує бахмутянка.
Аби зʼясувати, чи можуть регіони самостійно обирати актуальні для них заходи щодо реалізації Національної стратегії зі створення безбарʼєрного простору, а також чи оцінює держава плани заходів у прифронтових областях, журналісти Вільного Радіо звернулися із запитом на коментар до Міністерства у справах громад, територій та внутрішньо переміщених осіб України. Та після майже місяця очікувань відповідь ми так і не отримали.
В обласній адміністрації натомість пояснили, що вписали в план на 2025-2026 роки заходи з усіх напрямів безбарʼєрності, бо начальник Донецької обласної військової адміністрації Вадим Філашкін доручив комітету розглянути питання за всіма напрямами, які визначає Національна стратегія. Утім, там зауважили, що за запитом громадськості комітет доступності й так опікувався ними ще з часу свого створення в 2008 році.
Що ж до вибору заходів загалом там повідомили, що формувати проєкт обласного плану почали в травні 2025 року. Тоді ж членам комітету доступності (нині рівно половину з них, а саме 12 людей, складають представники від громадськості, а 11 членів комітету мають інвалідність), представникам різних підрозділів обласної та районних державних адміністрацій, місцевих військових адміністрацій тощо надіслали запити щодо їхніх пропозицій до плану. Їх опрацювали й у вересні винесли проєкт на громадське обговорення. І тільки тоді його сформували остаточно, хоч пізніше погодили зі змінами. Сам план затвердили в грудні 2025-го.
“Таким чином підготовка обласного плану ґрунтувалася на основі наданих пропозицій зацікавленими особами з урахуванням реальних можливостей виконавців і зайняла досить тривалий час в основному з об’єктивних причин”, — зауважив у відповіді начальник управління містобудування та архітектури Донецької ОДА й заступник голови комітету Василь Теклюк.
Він також наголосив: те, що в обласному плані немає певних заходів, не означає, що їх не виконують відповідно до інших документів. Так, за завданням державного плану із реалізації Національної стратегії на 2025-2026 року, на Донеччині затвердили інструкцію щодо забезпечення прав людей з інвалідністю та маломобільних під час обовʼязкової евакуації. Також, відповідно до обласного плану основних заходів цивільного захисту в регіоні регулярно оновлюють плани евакуації населення, працівників, а також матеріальних і культурних цінностей. А інформацію про її проведення постійно публікують на офіційних сайтах.
“Створення умов, у тому числі безбар’єрного доступу, для тимчасового перебування внутрішньо переміщених осіб відбувається не тільки для мешканців Селидівської територіальної громади (розміщення Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) в Одеській області). Інші громади теж займаються, за можливості, розбудовою мережі соціального житла в рамках інших державних та місцевих програм розвитку, наприклад Маріупольська, Бахмутська, Селидівська, Покровська міські та Очеретинська селищна територіальні громади”, — додав у відповіді Василь Теклюк.
Натомість, за його словами, через погіршення ситуації на Донеччині частину вписаних у план заходів відклали — це стосується й Дружківки. Утім, сам документ не змінювали. Це можна зробити через розпорядження обласної влади, а рекомендувати ухвалити його може обласний комітет доступності, якщо до нього надійдуть такі пропозиції. Наразі їх не було.
Засновник громадської організації “Доступно UA” Дмитро Щебетюк також називає питання евакуації та житла першочерговими в розумінні безбарʼєрності у прифронтових регіонах і на Донеччині зокрема. На його думку, там також важливо звертати увагу на доступність базових соціальних послуг і думати не тільки про безпеку людей з інвалідністю та маломобільних, а й тих, хто допомагатиме їм в евакуації. І ці заходи мають бути прописані в обласному плані, навіть якщо вже є в інших документах.
“Наприклад, у Львові чи Черкасах про евакуацію можна згадати, що на випадок такий-то треба звернутися до документу такого-то. Але в Донецькій області це не на випадок. Тут уже є така ситуація, в якій ту ж евакуацію варто прописувати всюди, вона має проходити наскрізною лінією. Так будь-яка людина відкриє стратегію (ідеться про план заходів, — ред.) і буде знати, що має робитися. І так буде зрозуміліше навіть людям з інвалідністю, для яких це створюється, що про них думають і що вони можуть посилатися на цей документ”, — наголошує фахівець.
Також він зазначає, що обласні плани заходів щодо безбарʼєрності у прифронтових регіонах мають бути гнучкими, щоб за потреби швидко підлаштуватися під реалії сьогодення. І для цього необхідно мати власне розуміння актуальної ситуації в регіоні й того, як вона може змінитися, а не орієнтуватися суто на загальнонаціональну стратегію.
“У цих планах все одно має бути якийсь вступ про безпекову ситуацію, що і для чого нам потрібно робити — не просто «відповідно до загальної стратегії ми робимо це і це». Почекайте: відповідно до загальної стратегії, ми розглянули ситуацію в нашому регіоні, тому, враховуючи Національну стратегію й нашу безпекову ситуацію, наші стратегічні цілі мають бути такими. І тепер ми влаштовуємо обговорення й дивимося, які заходи ми проводимо”, — ділиться думками Дмитро Щебетюк.
Такий підхід, за його словами, дає можливість розробити конкретні сценарії дій. На прикладі ситуації з Дружківкою такий підхід означав би не лише можливість відкласти захід, який втратив актуальність, а й заздалегідь мати сценарій, які пріоритети мають прийти йому на зміну. Формувати їх варто з урахуванням думок жителів регіону. Робити це можна за допомогою моніторингів і опитувань, але важливо переконатися, що вони доходять до адресатів, а не відображають лише думку кількох активістів. Вимірювати ж ефективність самої політики фахівець пропонує не кількістю заходів, а тим, що вони реально змінили для людей.
У цьому сенсі, на думку Дмитра Щебетюка, визначальним є не лише те, як працює комітет доступності, а чи чує його влада. У відповіді від обласної адміністрації журналістам Вільного Радіо повідомили, що під час голосувань думки всіх членів комітету рахують рівноцінно. При цьому секретар, який представляє управління містобудування, не голосує. Утім, там також зазначили, що комітет — це консультативно-дорадчий орган. Хоч на його засідання й запрошують представників влади, які не входять до його складу, залишається питання, наскільки його рекомендації впливають на подальші рішення. І тут, каже фахівець, могли б допомогти повноваження, які б дали цей механізм впливу.
“У нас децентралізація, і всі десь можуть працювати, як хочуть. Можна взяти ту ж Вінницю, де створили хорошу схему взаємодії з громадською організацією «Гармонія». Вони налаштували систему так, що будь-які рішення проходять через цю ГО. І коли до влади приходить хтось новий, він не може цю систему зламати, бо вона прошилася в культуру міста, там у цілому таке бачення”, — наводить приклад Дмитро Щебетюк.
На думку фахівця, громадянське суспільство має зі свого боку контролювати те, що робиться на місцях — воно не може бути пасивним. Але він також зазначає, що державної уваги до місцевого рівня дуже не вистачає. І тут може йтися не про суворий контроль, а хоча б підтримку.
“Міцне громадянське суспільство, готове щось робити, часом стукається у двері й не може ніяк їх обійти. І держава має допомогти йому якось пробитися, а не стояти осторонь і дивитися, виходить чи ні. Хай стукаються, а, якщо вийде, ми скажемо, що теж тут були, але менше з тим. Не треба створювати суперскладну систему, яка буде дійсно контролювати все дуже сильно — можна створити систему, яка буде допомагати локальним ініціативам щось робити, змінювати, коли вони самі хочуть це змінити”, — пропонує рішення Дмитро Щебетюк.
Нагадаємо, громадськість Донеччини може оцінити діяльність рад безбарʼєрності та комітетів доступності при обласній, районних і місцевих військових адміністраціях. Для цього треба пройти опитування.