Звуки вибухів та безлюдні вулиці. Жителі Мирнограда їдуть із міста через наближення лінії фронту. Окупанти — менш ніж за 5 кілометрів від околиць. До деяких районів міста вже долітають дрони. Подекуди ще залишаються цивільні, втім, і вони говорять про наміри евакуюватись. Супермаркети й поштові відділення закрились, деякі райони живуть без комунікацій.
Евакуація триває і в Покровську — 29 серпня з міста вирушив черговий спецпотяг. Тут ще є світло і час від часу вода, але влада закликає жителів рятуватися.
В евакуаційний рейс до Мирнограда та Покровська разом з благодійним фондом “Схід SOS” їздив кореспондент Вільного Радіо.
Наш евакуаційний маршрут починається з Покровська. Здалека чути звуки артилерії та вибухи, які лунають все ближче до міста. Владислав та Олександр — працівники евакуаційної групи “Схід SOS” — ще раз переглядають заявки перед виїздом на евакуацію. Маємо забрати двох літніх жінок.
Менш ніж за п’ять кілометрів від Мирнограда починається лінія бойового зіткнення.
“Особливо небезпечне місце — те, яке знаходиться ближче до Очеретиного, — це мікрорайон Західний. Там літають дрони, і прильотів там багатенько, більше, ніж в основних частинах міста”, — розповідає Владислав.
Мирноград розташований на північному сході від Покровська. До великої війни тут мешкали майже 50 тисяч людей. На початку серпня влада міста закликала місцевих виїжджати, для дітей з батьками запровадили примусову евакуацію. Відстань від фронту до міста зменшується щодня. Росіяни б’ють по Мирнограду з артилерії, чимало цивільних об’єктів зазнали руйнувань через обстріли.
Нині на вулицях тут майже не зустріти перехожих. У місті час від часу чутно постріли артилерії та стрілецької зброї, яка намагається збити ворожі FPV-дрони. До деяких районів Мирнограда вже важко доїхати. Люди відрізані від комунікацій, бо через постійну загрозу обстрілів комунальники не можуть дістатися місць аварій.
Евакуаційний автобус зупиняється за першою адресою.
“Я б і не наважилася [на евакуацію], вчора гупало вже над головою, дуже гучно. Я б нікуди не їхала, дочка змусила мене їхати. Вони вже знайшли мені хату в Дніпропетровській області”, — каже жителька Мирнограда Наталія.
Люди забирають нажите й тікають подалі від війни. Вулицями міста одна за одною проносяться автівки. У багажниках та причепах — меблі, техніка та інші речі.
Наступна наша зупинка — район із приватними будинками. Там забираємо 70-річну пані Катерину, яка залишилась на цій вулиці сама. Майже половину життя — 32 роки — вона присвятила роботі на шахті “Капітальній” у Мирнограді.
“Мене хотіла племінниця раніше забрати, але тут все своє, я все відтягувала, ось і відтягнула. Самі бачите: зараз хочеться все-таки виїхати, щоб спокійніше було, а то вночі стріляли, я була одна — дуже страшно. Але хочеться повернутися”, — з надією каже пані Катерина.
У сусідньому Покровську ситуація дещо краща. Тут відкриті декілька аптек і малі магазини, але великі мережі вже покинули місто. Світло і газ, за словами місцевих, тут поки є, а ось воду дають тричі на тиждень. 28 серпня у Покровській громаді запровадили довгу комендантську годину — з 15:00 до 11:00.
Покровськ має стратегічне значення — він з’єднує Донецьку та Дніпропетровську області. До війни тут мешкали майже 60 тисяч людей. У січні 2024 року місто ще вважалось тиловим, бо відстань до лінії фронту була близько 40 кілометрів. Зараз російські війська, за даними активістів аналітичного проєкту DeepState, — в межах 10-12 кілометрів від міста.
Попри примусову евакуацію дітей у місті залишається більше тисячі неповнолітніх. Міська та обласна влада закликає жителів не тягнути з евакуацією та їхати у безпечні місця. Щоденно о 14:15 з Покровська вирушає евакуаційний потяг до Львова.
З одного із багатоквартирних будинків евакуюють Ольгу Іллівну. Літній жінці важко говорити, за нею потрібен постійний нагляд. Весь цей час про неї піклувалася її сусідка Любов.
“Прожили сорок років в одному підʼїзді, на одному поверсі. Тепер я не могла [виїхати], тому що як я її покину, вона одна залишилася в підʼїзді. Мені треба було її кудись… Мені самій немає куди [евакуюватися], не знаю, куди я буду їхати. Це дуже важко”, — розповідає сусідка Ольги Іллівни Любов.
Усіх везуть на вокзал Покровська, де вже чекає евакуаційний потяг. На пероні гучно: дитячі вигуки змішуються з плачем дорослих.
Пані Тетяна, яка теж вирушає цим потягом, раніше працювала нянею. В руках у неї — дитина та багато пакунків. Жінка виїхала з Покровська минулого тижня, але повернулася, щоб допомогти вихованцям та їхньому батькові виїхати. Разом вони прямують на Черкащину.
“Я думала, що вони в безпечному місці. У Микити позавчора День народження був, і шматок стелі впав на стіл. Я просто їм допомагаю. Ми все лишаємо і їдемо в прийми”, — каже Тетяна.
З Покровська їде й пані Світлана. Жінка вже вдруге евакуюється з міста: перший раз виїжджала з сином 2022 року, нині ж забрала з собою батьків і домашнього улюбленця. Їдуть у Вінницю, каже, будуть винаймати там квартиру. Вірить, що ненадовго, бо сподівається повернутися додому якомога швидше.
“Небезпечно, шумно і дитина лякається вибухів, тому вирішили евакуюватись. Забрали з собою ще нашого улюбленця Лілу, бо без нього не можемо жити — це наш член родини. Відчуваємо біль, бо не хочемо покидати рідне місто, найкраще місто, свої домівки, відчуваємо себе тепер покинутими”, — розповідає жителька Покровська Світлана.
Потяг, який везе в нове життя десятки людей із Донеччини, врешті поїхав. Сльози, вигуки та міцні обійми замінила тиша. Ніхто із пасажирів потягу не певний, чи вдасться повернутися у рідні домівки. Через російську навалу їм доведеться будувати своє життя з нуля, зберігаючи в надійному місці ключі від рідних осель у надії, що вони коли-небудь знадобляться.
