“Деякі люди пишуть нам: “Круто, спробували шматочок Маріуполя””, — каже власник мережі піцерій “Моко піца” Ігор Виноградов. До повномасштабної війни у нього було дві піцерії в місті біля моря, ще по одній — у Покровську та Мирнограді. Нині з них продовжує працювати лише одна, втім віднедавна спробувати піцу зі сходу можна й у столиці. Ми завітали туди на дегустацію.
Частинка Донеччини ховається між багатоповерхівками на київській Троєщині. Зайшовши до світлого закладу, нескладно здогадатися: щось точно пов’язує його з тимчасово окупованим Маріуполем. Адже на великому екрані при вході — світлини ще мирного міста з висоти пташиного польоту. На них — цілий драмтеатр, відомий мурал із дівчинкою Міланою, а також два заклади “Моко піци”.
Заклад мережі в Києві відкрили 2 тижні тому. На кухні порпаються близько десяти працівників, одягнених в бордову уніформу з жовтими кепками. Покровчанка Лариса, яка приїхала вчити пекти піцу столичних колег, показує журналістам Вільного радіо весь процес її приготування. Він займає не більше десяти хвилин.
Жінка розкатує тісто, мастить на нього соус і накладає начинку. Далі кладе піцу в піч: вона пробуде там рівно 3,5 хвилини, після чого сама виїде до піцайоло.
Далі лишаються дрібниці, на які пані Лариса витрачає не більше кількох хвилин: вона ріже гарячу піцу на шматки та кладе в коробку. Аби побачити процес приготування, необов’язково стояти на кухні. У залі є величезне вікно, через яке можна підглянути за усім процесом та чистотою кухні.
Рецепт ідеального тіста для піци розробляли не один місяць, пробували різні види борошна та запрошували технолога зі столиці на Донеччину, каже власник тепер вже і київського закладу.
“Рецепт у нас незвичайний. Тісто ми робимо за 3 доби до того, як ми випікаємо. Зазвичай тісто робиться годину, дві, три — і вже випікають. Ми готуємо тісто 3 доби: формуємо “плюшечки” і в холодильній камері при температурі +4 воно визріває”, — пояснює Ігор Виноградов.
Налагоджує роботу столичної піцерії керівник мережі Антон Титарчук. Він прийшов в “Моко піцу” в липні 2018-го.
“Я з Горлівки (зараз це окупована територія), 2014-го року я змушений був звідти поїхати до Покровська. І ось тепер приїхав до Києва. Прийшов працювати в “Моко піцу” по оголошенню. Спочатку стояв на кухні, працював на касі, потім вчився керувати зміною, а згодом – цілою піцерією. І якось так вийшло, що відкривши одну піцерію, я потім запустив ще одну в Маріуполі, потім відкрили піцерію у Мирнограді, і зараз тут. Мені подобається працювати з людьми, вирішувати якісь складні задачі”, — розповідає Антон.
Перша піцерія мережі відчинила двері у 2018-му році у центрі Маріуполя, на проспекті Миру. Ще менш ніж за два роки з’явилася ще одна піцерія на лівому березі. Власник “Моко піци”, покровчанин Ігор Виноградов, каже: до того виношував у собі цю ідею майже 2 роки.
“У 2016 році вирішив зробити бренд “Моко піца”. До цього в мене були магазини одягу і я вирішив повністю змінити бізнес. Влаштувався в одну з мережевих піцерій, попрацював там звичайним співробітником, робив піци, мив підлогу. Подивився бізнес зсередини, і зрозумів, що так, мені це підходить, мені це подобається”, — розповідає Ігор Виноградов.
У 2022-му планували відкрити ще один заклад мережі у Краматорську, але не склалось.
“За кілька тижнів до масштабної війни ми знайшли приміщення. Планували підписувати договір. Але щось нас стримало. І вирішили на тиждень відкласти. Ясна річ, що не дарма почекали, тому що так викинули б гроші на вітер. А так ми витратили їх на допомогу нашим хлопцям [з Покровська], яких мобілізували. Закупили бронежилети, каски, форму”, — каже власник мережі.
Лютий минулого року все змінив: за кілька днів після відкритого вторгнення припинила роботу піцерія на лівому березі Маріуполя — там зникла електрика. “Моко піца” в центрі міста зачинилася 2 березня.
“Ми досі не знаємо про долю трьох наших працівників. Вони не вийшли на зв’язок. В соцмережі нам надсилали [фото, відео] як будівля нашої піцерії в центрі палає. Знаю, що наш заклад на лівому березі розікрали, і напевно обладнання вивезли в Росію. Саме приміщення стоїть ціле і нібито там навіть щось відкрили”, — каже власник “Моко піци”.
У холодильниках маріупольських піцерій лишилося багато продуктів, які допомагали вижити місцевим у блокадному місті.
“Місцеві писали в соцмережах: “Дякуємо, завдяки вашим продуктам ми виживали”. Мені було дуже приємно від цих слів”, — каже Ігор Виноградов.
Після швидкого захоплення Маріуполя росіянами, чоловік вирішив тимчасово зупинити бізнес і в інших містах Донеччини, та займатися волонтерством. З керівника він перетворився на кур’єра, який щодня розвозив регіоном понад тисячу піц.
“Ми почали співпрацювати з фондом World Central Kitchen: робили піци і возили по Донецькій області тим, хто потребує. Ми робили це безкоштовно. Так ми випекли понад 60 тисяч піц. В день це було 1000-1500 піц, по 2 ходки ми робили, кілометраж там намотували хороший”, — розповідає Ігор Виноградов.
На початку серпня відновила роботу піцерія у Покровську. Страви з неї постійно передають у лікарні для цивільних і госпіталі для військових.
Вже під час великої війни Ігор відкрив у своєму рідному місті ще один заклад громадського харчування — у ньому платити за обід непотрібно.
“Організували з підтримкою небайдужих людей гуманітарну їдальню. І годуємо там приблизно 150-180 людей на день. Хто завгодно може прийти, якщо він цього потребує, (без будь-яких запрошень чи талончиків) і ми нагодуємо. Їдальня розташована за хвилин 5-7 ходьби він піцерії”, — каже Ігор Виноградов.
Втративши 2 заклади в Маріуполі, Ігор вирішив відкрити піцерію в відносно безпечному регіоні й об’їздив чимало українських міст в пошуках ідеального приміщення. І знайшов. Працівники піцерії вірять: смак піци з Донеччини припаде до душі й киянам, та особливо приємно бачити в ній земляків.
“Смак нашої піци трохи відрізняється від усіх інших, і тому люди з Маріуполя до нього звикли. Вони приходять і їм це нагадує рідне місто”, — каже власник “Моко піци” Ігор Виноградов.
Нагадаємо, кілька місяців тому журналісти Вільного радіо побували у столичній пекарні, яка безкоштовно пече хліб для Бахмута й інших фронтових чи деокупованих міст. У ній люди з різними формами ментальної інвалідності щодня роблять понад 1500 хлібин.