Тараса Ф. із Донеччини “мобілізували” до війська “ДНР” напередодні широкомасштабного вторгнення. Його відправили на війну з Україною, та коли Тарас отримав травму й потрапив у госпіталь, на службу більше не повернувся. Натомість поїхав на заробітки за кордон, а потім жив у Києві. Коли фігурант хотів виїхати до Польщі, йому дали повістку й відправили на Рівненський полігон. Та чоловік не хотів служити, тож самовільно залишив частину. Тараса затримали й засудили за держзраду та дезертирство.
Вирок Тарасу Ф. 15 листопада 2024-го виніс Костопільський районний суд Рівненської області.
Як розповів на суді обвинувачений, він родом із міста Зугреса на Донеччині, яке перейшло під контроль окупантів ще 2014-го. У 2021 році чоловік отримав “паспорт ДНР”.
19 лютого 2022-го, коли у т.з. “ДНР” оголосили “мобілізацію”, Тарасу вручили “повістку”. Того ж дня чоловік прибув до пункту збору, йому видали військову форму та амуніцію. Після цього обвинуваченого відправили до окупованої Горлівки, де прийняли на службу в “101-й стрілецький полк мобілізаційного резерву 1-го армійського корпусу ДНР”. З 1 по 10 березня 2022-го Тарас проходив навчання на полігоні у Бєлгородській області Росії.
Після цього чоловіка відправили воювати в Україну. За даними слідства, він облаштовував блокпости, оглядав автівки, перевіряв місцевих, а також виконував інші накази свого командира. 30 травня 2022-го, за словами обвинуваченого, він зазнав травми та потрапив до госпіталю. Після лікування на службу вирішив не повертатися. Натомість поїхав до Росії, а потім — до Естонії та Польщі, бо хотів знайти роботу.
29 вересня 2023-го Тарас приїхав жити до Києва. Втім у листопаді через мобілізацію в Україні вирішив виїхати до Польщі. Але на кордоні чоловіка затримали, видали йому військовий квиток і відправили на навчання на Рівненський полігон. 13 березня 2024-го він самовільно залишив військову частину і хотів виїхати до Білорусі, а звідти повернутися до матері на окуповану частину Донеччини, адже, як стверджував обвинувачений, вона хворіє та потребує лікування. Цього ж дня чоловіка затримали представники Військової служби правопорядку (ВСП).
Тарасу Ф. висунули звинувачення у порушенні двох статей Кримінального кодексу — ч.1 ст.111 (“Державна зрада”) та ч.4 ст.408 (“Дезертирство”).
Доказами у суді, зокрема, стали свідчення діловода Новоолександрівського старостинського округу на Харківщині, старости цього округу та працівника місцевого комунального підприємства. Вони впізнали Тараса й сказали, що навесні 2022-го бачили, як він стояв на блокпостах зі зброєю в руках у Новоолександрівці, яка була в той час під окупацією, та проводив огляд автівок.
Правоохоронці проаналізували, серед іншого, пошукові запити в телефоні обвинуваченого. Серед них були такі: “перетин кордону за сімейними обставинами”, “Запорізька ТЕС”, “військові заводи в Києві”, “проживання на окупованій території”. Крім того, Тарас шукав інформацію про програму “На тебе чекають вдома”.
“На тебе чекають вдома” — це соціальна програма, яку у серпні 2015 року запровадила Служба безпеки України. Вона передбачає повернення на підконтрольну Україні територію українців, які добровільно відмовились брати участь у терористичних організаціях “Л/ДНР”. Програма розрахована на людей, які, не усвідомлюючи протиправності своїх дій, пішли “служити” у військо “ДНР” чи “ЛНР”, не вчиняли тяжких чи особливо тяжких злочинів (вбивства, катування, зґвалтування тощо), проте згодом вирішили в усьому зізнатися.
Крім того, за фото Тараса Ф. впізнали кілька військовослужбовців, які воювали на боці РФ.
Доказом став і список військовослужбовців “101-го стрілецького полку ДНР” та рукописна таблиця з іменами військових, де згаданий і обвинувачений.
У розпорядженні слідчих опинилося й листування у Skype між Тарасом та його матір’ю, де він писав про те, що хоче виїхати з підконтрольної українському уряду території.
На суді Тарас Ф. щиро розкаявся та сказав, що служив у війську “ДНР” через “тяжкі для нього обставини”, оскільки жив на тимчасово окупованій території з 2014 року. Просив не конфісковувати його майно. Адвокат обвинуваченого брав участь у судових засіданнях по відеозв’язку.
За міжнародним гуманітарним правом не заборонено засуджувати комбатантів, якщо вони є громадянами країни, проти якої воюють. Однак суд має встановити, що рішення про участь у бойових діях було ухвалене добровільно.
Костопільський райсуд визнав фігуранта винним у держзраді та дезертирстві й призначив йому покарання у вигляді позбавлення волі на 12 років. Також з обвинуваченого стягнули майже 8 тисяч гривень за проведення експертиз.
Вирок суду ще можна оскаржити в апеляційному суді. Станом на 30 листопада обвинувачений та його захисник апеляційну скаргу не подавали.Цей матеріал є частиною серії про воєнні злочини в Україні, створеної у партнерстві з JusticeInfo.net — Fondation Hirondelle.