Чим судмедексперт відрізняється від патологоанатома? Чи шкодує судмедексперт тих, кого оглядає? Які є ризики професії? Про це та інше ми поспілкувалися з судовим медичним експертом з Бахмута Русланом Федонюком.
Почнемо з простого: яка різниця між судмедекспертом та патологоанатомом?
Різниця полягає в тому, що паталогоанатомічному дослідженню підлягають громадяни, які померли у лікувальних закладах через хворобу для встановлення діагнозу, його підтвердження або спростування. А судово-медичному дослідженню підлягають громадяни, які померли насильницькою смертю або з підозрою на неї, які отруїлися, скоїли самогубство, потрапили у ДТП. А також невідомі та ті, хто також помер у стаціонарах, але через травму. Тобто, в нас доволі широкий спектр досліджень.
Як правильно називати вашу професію?
Лікар – судово-медичний експерт.
Розкажіть, як Ви вирішили стати судмедекспертом.
Це було давно. Коли я вчився в інституті, та була кафедра судово-медичної експертизи. Мене зацікавило, що там постійно щось нове, треба досліджувати, брати участь у слідчих діях. Мені це було цікаво.
Де можна навчитися на судмедексперта в Донецькій області?
Для цього треба як мінімум вступити до медичного інституту. У Краматорську зараз є Донецький інститут, його частина туди переїхала й там зараз базується. Там можна отримати цю спеціалізацію, завершити інститут, а далі йде розподіл на інтернатуру. Проходиш інтернатуру, зараз це, здається, півтора року, а коли я навчався, було два. Після цього ще складаєш іспити, підтверджуєш свою кваліфікацію судового медичного експерта і стаєш до роботи.
Скільки років Ви вже у професії?
25, 26-й рік пішов.
Розкажіть про Ваш перший розтин людини.
Якщо починати з інституту, то це було на першому курсі. Я навчався у Донецькому медінституті й там на кафедрі анатомії були тіла померлих незатребуваних громадян, яких бальзамували й віддавали науці. Перші мої розтини були ще тоді. А потім вже на кафедрі судової медицини були. А в основному розтини проводили на інтернатурі, коли я проходив спеціалізацію на судового експерта. Тоді вже були виїзди на місця події, дослідження трупів, огляд потерпілих, адже в нашу роботу окрім дослідження трупів входить ще огляд живих громадян. Підозрювані, потерпілі, жертви згвалтувань.
Чи було Вам страшно під час першого досвіду?
Ні, не боявся. Мені було цікаво.
Як реагують люди, коли дізнаються, ким Ви працюєте?
По-різному. В основному, дивуються, лякаються. Буває навпаки: “Ой, як цікаво”. Під час спілкування зазвичай зацікавлюються.
Як робота відбивається на Вашому сприйнятті світу?
Нормально я все сприймаю.
Взагалі, відчуваєте профдеформацію?
Ні, навряд.
Звідки до вас привозять померлих?
У кожній області знаходиться бюро судово-медичної експертизи. Як правило, воно розташовується в обласному центрі. І в залежності від кількості населення, навантаження, в районах знаходяться відділення цього бюро. До 2014 року в Донецькій області було 26 відділень, на даний час їх 16. Донецьке обласне бюро одне з найстаріших в Україні. Воно виконувало найбільший обсяг роботи по всій країні, були дуже великі напрацювання, відмінні лабораторії. У зв’язку з нинішньою ситуацією бюро розміщується у Маріуполі. Ми обслуговуємо Бахмут, Часів Яр, Соледар, Сіверськ і всі прилеглі селища цього району.
У період 2014-2015 років у розпал бойових дій нам доводилось обслуговувати не лише свою територію, а й частину Луганської області, і Дебальцеве, де також було своє відділення, і частину території Єнакієвого. Обсяг роботи був дуже великий. У нас рекорд був у 2015 році. Щоб було зрозуміло, навантаження на одного експерта на рік – 150 розтинів на ставку. У 2015 році їх в нас було 800 плюс те, що ми не встигали – близько 200 – ми відправили до Дніпра. Дуже багато було загиблих військовослужбовців, цивільного населення. Ну і на додачу була ще наша повсякденна робота: ДТП, травми, вбивства і просто смерті.
Хто частіше за всіх потрапляє на Ваш стіл?
Знаєте, по-різному. За останні роки у зв’язку з цими сумними подіями (з війною на Донбасі, – ред.) збільшилась кількість оглядів трупів з вогнепальними пораненнями, мінно-вибуховими травмами як серед військовослужбовців, так і серед цивільного населення. Зараз, дякувати богу, їх стає вже значно менше.
Якщо порівнювати 2019 та 2018 роки, то кількість обстежень у нас була однаковою – півтисячі чоловік. Прийоми живих громадян скоротилися. Раніше кількість прийомів живих громадян становила 1200 – 1400 чоловік на рік, а за минулий рік їх було лише 250.
Що стосується смерті дітей до 1 року, їхня кількість приблизно однакова: 4 випадки було у 2019 році та 3 – у 2018. Смертність дітей від 1 до 18 років минулого року не відзначалась. У 2018 році їх було 3.
Насильницька смерть трошки виросла: у 2018 році було 123 випадки, а у 2019 – 127.
Отруєнь менше стало, їхня кількість скоротилася майже на третину. Наприклад, якщо казати про алкоголь, то у 2018 році було 14 таких випадків, а у 2019 – 5. А отруєнь наркотиками навпаки побільшало майже у 2 – 2,5 раза.
Під час розтину є кров?
В основному так. Якщо обстежуємо померлого у найближчі дні після настання смерті, то кров, звісно, буде йти.
Чи різні відчуття під час огляду дітей та дорослих?
Звичайно. Дітей завжди важче обстежувати.
Ви шкодуєте тих, хто опиняється на Вашому столі?
Перш за все, треба ставитись до цього як до роботи. Це робота, її хтось має зробити, і зробити її треба добре. Адже це зазвичай пов’язано з розкриттям якогось злочину й треба, щоб той, хто дійсно винен, поніс покарання. Тому бажано відкинути всі емоції та займатися своєю професійною діяльністю. І коли ти надаєш вагому допомогу слідству, вказуєш, на що треба звернути увагу, і вони починають шукати, знаходять і все це доводять – тоді вже відчуваєш задоволення від своєї роботи.
Ви проводили огляд тіл військових, які загинули у боях під Дебальцевим. Скільки їх було?
Ой, багато. Нас було двоє – я і ще один експерт. В нас лише два робочі столи. А тіл у нас було більш як 40. Було 20, бувало й 5. А на якийсь момент у нас в морзі було більш, ніж 40 тіл. Вони лежали всюди, ми їх складали один на одного, бо більше було нікуди. І коли вони вже не вміщувались ані в морзі, ані у коридорах, було й таке, що на вулиці лежали. Благо, тоді була зима й умови були більш-менш прийнятні. А влітку все було б ще гірше.
Вам було сумно чи для Вас це була буденна робота?
Перш за все, ми виконували свою роботу. Її ж хтось має робити.
Скільки годин Ви працюєте на день?
Розумієте, в нас така робота: треба щось терміново зробити, завершити. І ми залишаємось і доробляємо. Або поліція привезла тіло з підозрою на кримінал, і терміново потрібно дізнатись якісь результати, щоб рухатись далі. А це частіше за все чомусь буває або у вихідний, або у святковий день, або після роботи, і ми залишаємось. Ми можемо їхати додому, а нам телефонують: “У нас вбивство”. І я розвертаюсь та їду на місце події. Або попили кави й лягаємо спати. Тільки-но ліг – зателефонували – поїхав. Тобто, по-різному. Ми можемо в будь-який час доби виїхати, оглянути, і при цьому в нас лише дві людини обслуговують весь район.
Скільки тіл на день у середньому надходить? Бувають дні, коли їх взагалі немає?
Буває, надходить до десятка на день, а буває, три дні нікого немає. Якби воно йшло рівномірно, тоді можна було б розподілити свої сили, здібності й час. А так у нас все дуже непередбачувано. Ми можемо зараз сидіти, а в цей час заїде машина й завезе, наприклад, 4 тіла загиблих у ДТП.
А сьогодні наскільки Ви завантажені?
Ми з колегою працюємо позмінно: один займається прийомом громадян, а інший – оглядом померлих. У колеги сьогодні був один розтин, в мене на прийом теж була одна людина. Але це не означає, що в нас немає іншої роботи. Ось, поліція принесла слідчі експерименти, відео. Це все треба переглянути, надрукувати. Відео зі слідчих експериментів тривають 20-40 хвилин, а їх в мене зараз 4. На те, щоб їх подивитися та зрозуміти, потрібен час.
Наскільки ризиковано працювати судмедекспертом?
Ризик завжди є. По-перше, це пов’язано з тим, що ти зазвичай ідеш на розтин і не знаєш, на що людина хворіла. Дуже часто експерти схильні до захворювання на туберкульоз. Плюс є небезпека зараження ВІЛ-інфекцією. Це все цілком реально, і я хворів на туберкульоз свого часу. Ну, і в період активних бойових дій ми виїжджали на передові лінії, потрапляли під обстріли.
Як часто вам оновлюють обладнання, дають нові меблі або роблять ремонт?
Цей ремонт зробили ще у 2010 році. Він не був доведений до кінця. Щось намічалося, але завадили бойові дії. А потім нам допомагав Червоний Хрест. Нарешті, моя мрія здійснилася й поставили огорожу – раніше її не було. Бо вивантажують тіла або просто частини тіл – особливо це військових стосується – а тут люди ходять вулицею і все це бачать. Діти до садочка, до школи йдуть. Тому я домігся, щоб зробили паркан. Ще з оргтехніки дещо нам підкинули й так допомагали. Світ не без добрих людей. Військові нам допомагали, коли були важкі часи й нам не платили зарплату.
Що вас бісить як судмедексперта?
Безграмотність і некомпетентність. Як медиків, так і поліції.
Як це впливає на Вашу роботу?
Ну як… Попсихуєш, полаєшся, зателефонуєш, поясниш. А вони у відповідь: “Ой, а ми не знали”. Скільки разів кажу: “Не знаєте – подзвоніть, запитайте, у вас у всіх є мій номер”. Тут нічого поганого немає, людина не може все знати.
Були колись випадки, коли людина виявлялася живою?
Хіба що на місці події, коли нас викликали. Таке буває вкрай рідко: в мене пара випадків була, у колеги, здається, теж було. Наприклад, хтось побачив, що лежить людина й викликав швидку. Швидка приїхала, подивилася, вирішила, що це труп і викликала поліцію. Ми приїздимо – а він живий. А тут, у морзі, такого не було.
У Вас і Ваших колег є специфічний сленг?
Напевне, у будь-якому виді діяльності він є. Не знаю, сленг це чи ні, скоріше, це скорочення. Наприклад, один з нас оглядає живих потерпілих і підозрюваних, а інший обстежує померлих громадян. Щоб кожного разу це не казати, ми говоримо так: “На живих сьогодні ти, а я на трупах”.
Як допомагає у Вашій роботі наявність у померлих татуювань?
У мене був випадок, коли у Бахмутському районі поблизу села Никифорівки мисливці у лісопосадці виявили два пакети зі слідами обгорання. Викликали групу, ми туди приїхали й виявили у двох пакетах розчленований на 113 шматочків труп. Ми привезли його до моргу на обстеження. Суть полягала в тому, що людину вбили, розчленили по пакетах, вивезли до посадки, облили бензином і підпалили. Але він не згорів. Частина фрагментів піддалася полум’ю та високій температурі, частина – ні. Під час обстеження кожного шматочка я знайшов фрагмент шкіри, який був вирізаний наче у формі тенісної ракетки, але він був сильно підкопчений. Це мене збентежило, тож я почав обстежувати цей шматочок. Я прибрав цю кіптяву, і виявив татуювання. Надалі виявилося, що його спеціально вирізали, щоб не розпізнали. Я повідомив слідчим, вони сфотографували, а потім виявилося, що померлий взагалі був з Луганської області, за цим татуюванням його впізнали батьки. Таке татуювання в ті часи було не дуже поширене, а набивав він його, здається, у Польщі.
Скільки заробляє судмедексперт?
Скажімо так, враховуючи специфіку роботи, навантаження, усі психоемоційні моменти – мало. Я знаю, що в деяких країнах експерт отримує фіксовану оплату просто за те, що він експерт, за те, що він вивчився, має певні знання. І плюс йому ще доплачують за проведену ним роботу. Припустимо, провів обстеження десяти тіл на місяць – за десять тіл і отримав. Провів 20 обстежень – отримав за 20, це така надбавка. Доплачувати можуть і за складність експертизи. Одна справа – обстежувати, грубо кажучи, бабусю, яка померла у 80 років від серцевого нападу. Зовсім інша справа – проводити обстеження жертви вбивства. Був такий випадок: людині нанесли 98 ножових ран. Або залізничні травми, де численні перелами, рвані рани. Або мінно-вибухова чи вогнепальна травма. Буває по-різному, куля може зайти так, що її потім шукаєш 4 години. Тому в залежності від виду смерті, оплата різниться. Я знаю, що в них у багато разів зарплата більше, ніж у нас.
Яке у вас є хобі поза роботою?
Я люблю сісти за кермо й разом з дружиною просто кудись поїхати.
По Донеччині чи далі?
Чим далі, то краще.
В багатьох містах вже побували?
І в Хмельницькому, і в Кам’янці-Подольському були. Прекрасне місто, можливо, найгарніше в Україні. У нас багато друзів з’явилося. Ну і родичі в мене на Волині. Їздимо, подорожуємо.
Ви вірите в бога?
50 на 50, скажімо так.
А взагалі у життя після смерті?
Жити треба зараз. А що буде потім – ми не знаємо.