Платформа ініціатив “Теплиця” вже тривалий час працює у Слов’янську. На рахунку її учасників — багато заходів та проєктів. Після повномасштабного вторгнення Росії активістки мусили виїхати, але продовжують робити добрі речі там, де вони зараз. Дівчата розповіли, кому вони допомагають та де шукають натхнення для щоденної роботи.
Волонтерську організацію “Теплиця” заснували у Слов’янську в травні 2015 року, майже через рік після деокупації міста. 12 активістів об’єдналися, аби допомагати людям і відбудовувати український схід.
Майже до останнього волонтерки “Теплиці” залишалися у Слов’янську та видавали допомогу всім, хто її потребував. Та після закликів місцевої влади евакуюватися дівчата все ж переїхали на Львівщину. Тут вони продовжують свою місію — забезпечують дітей, які приїжджають з “гарячих точок”, усім необхідним. Та про рідний Слов’янськ теж не забувають і направляють туди допомогу для людей, які там залишилися.
Ганна Авідянц керує “Теплицею” з самого її заснування. Вона розповідає: за ці 7 років у молодіжного центру з’явилися безліч друзів і партнерів як в Україні, так і за кордоном. Це й допомогло з 24 лютого швидко переформатувати діяльність центру в гуманітарний штаб.
“Нам почали писати наші друзі з-за кордону про те, що готові перераховувати нам кошти на потреби населення Слов’янська, і так ми почали залучати ресурси від людей з Німеччини, Швеції, з Франківська для допомоги дітям, яких привозили в наше місто з “гарячих точок”. Також ми довгий час опікувалися сім’ями з дитячих будинків сімейного типу, і для них нам надала допомогу «Українська освітня платформа»”, — говорить волонтерка.
Отримати допомогу від Ганни та її колег можуть люди, яким у нинішній ситуації важко себе забезпечити. Це “нові” переселенці, матері-одиначки, багатодітні сім’ї, люди з інвалідністю тощо.
Згодом “Теплицю” підтримав фонд UNICEF, і нещодавно на її базі запрацював опорний пункт для дітей, які з сім’ями тікали від війни.
Зараз Ганна з колегами працює у Дрогобичі та навіть тут нерідко зустрічає старих знайомих з Донеччини.
“У черзі мене спитали: “Дівчино, а ви не зі Слов’янська, не з “Теплиці”? Мої діти до вас у 2015 році ходили волонтерити, а зараз ми місяць як виїхали у Дрогобич і хочемо бути корисними цьому місту”. Після цього розумієш, що меж — ані часових, ані територіальних — взагалі не існує, і такі центри, як наш, об’єднують і роблять Україну сильнішою”, — каже очільниця “Теплиці”.
Тетяна долучилася до “Теплиці” не так давно. Дівчині 22 роки, до масштабної війни вона була медпрацівницею у Святогірську.
“Я працювала з людьми, моєю роботою було реабілітувати людей, які постраждали під час війни на Донбасі та в Афганістані”, — розповідає дівчина.
Коли Росія розв’язала в Україні відкриту війну, Таня втратила роботу. Аби не сидіти просто так вдома, вона вирішила допомогти подрузі, яка волонтерить у “Теплиці”.
У Слов’янську у Тані залишився коханий, який працює правоохоронцем. Дівчина зізнається, що дуже сумує та переживає за нього.
“Живу подумки з ним, уночі прокидаюся на сирени, вдень пишу йому, що почалася тривога (ніби він сам не знає), хвилююсь щоразу. Не можу знайти собі місця і не знайду, поки не буду поруч з ним”, — каже волонтерка.
Ще одна учасниця “Теплиці” — Наталя, їй 24 роки. Дівчина працює у Донбаському державному педагогічному університеті. У “Теплиці” вона з 2017 року, а ще відповідає за координаторську діяльність проєкту “ОбійМИ”. Цей проєкт націлений на подолання емоційного вигорання батьків-вихователів дитячих будинків сімейного типу у Слов’янській та Черкаській громадах.
Іноді за день Наталі вдається допомогти більш ніж сотні людей, і їхні історії не залишають її байдужою.
“Мені згадалася історія, коли нам привезли багато гуманітарної допомоги в коробках, а розвантажувати було ніколи. І чоловіки, які проходили повз, йшли допомагати. Впоралися ми тоді дуже швидко. А ще приходила жіночка з Ізюма, яка розповіла, що її брат загинув кілька днів тому, і поховали вони його просто у дворі. Зараз мій близький друг перебуває в Ізюмі й досі не відповідає”, — розповідає Наталя.
Наважившись на переїзд, дівчина мусила залишити на Донеччині рідних: маму, брата і сестер. Щодня вона згадує про них і хвилюється. Боротися з переживаннями допомагають колеги, які стали їй близькими друзями.
“Ми завжди знаходимо час для розмов, намагаємося підтримувати не тільки тих, для кого працюємо, але й один одного — це найкращі моменти. Разом ми зможемо все, бо ми сильний і незламний народ!” — стверджує волонтерка.
Дівчина волонтерить з підліткового віку, а до команди “Теплиці” долучилася, коли їй виповнилось 18.
“Як на мене, “Теплиця” — це про людей, які дійсно вирощують майбутнє держави своїми руками, і цінності цих людей дуже відгукуються в моєму серці”, — говорить Іра.
Вона каже: віра в очах людей, яким їй вдається допомогти, дає сили працювати з повною віддачею та зігріває душу в теперішні часи. Дівчина переживає за рідних і близьких людей, бо частина з них служать у поліції та ЗСУ.
“Нехай кожна і кожний повернеться до рідних з посмішкою і словами: «Ми перемогли»”, — каже Ірина.
Читайте також: