Підтримайте Вільне Радіо
Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Серед них — Роман Пирог. Із дитинства він мав здібності до спорту, здобув освіту тренера, став майстром спорту з паверліфтингу, а згодом почав працювати тренером. Після початку повномасштабного вторгнення Росії Роман долучився до лав ЗСУ та звільняв Роботине на Запоріжжі.
Про життєвий шлях Романа Вільному Радіо розповіла його мати Наталя Пирог.
Вільне Радіо щодня розповідає про військових і цивільних, які стали жертвами російської агресії проти України. Ми прагнемо, аби їхні імена не залишилися лише статистикою. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його/її життя, заповніть анкету для рідних та знайомих загиблих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих. Це безкоштовно.
Роман народився 29 квітня 1999 року в селищі Каланчак Скадовського району Херсонської області. Він був єдиною дитиною в родині. Навчався у місцевій ЗОШ №2 і з юних років тягнувся до спорту — особливо любив футбол. Потім вступив до вищої школи спортивного резерву в Сімферополі.
“Він там лише кілька місяців встиг повчитися, але йому вже казали, що має гарні перспективи”, — говорить Наталя.
Після російської окупації Криму у 2014 році Роман повернувся до рідного села, де продовжив навчатися й тренуватися.
“Рома був дуже комунікабельним і веселим. У нього завжди було багато друзів. Ще у школі на побачення до дівчат бігав”, — зазначає мати.
У 2016 році хлопець вступив до Національного університету кораблебудування імені адмірала Макарова в Миколаєві. Навчався за спеціальністю “Фізична культура і спорт” на програмі “Олімпійський та професійний спорт”. У виші став майстром спорту в дисципліні паверліфтингу “строгий підйом на біцепс”.
“Він ще з першого курсу університету почав заробляти гроші — набирав хлопців на індивідуальні заняття і складав для них програми тренувань. Самостійним прагнув бути”, — каже Наталя.
Роман бачив своїм покликанням спорт і тренерство. Тому у 2020 році після університету переїхав до столиці, де влаштувався тренером фізичної підготовки у фітнес-клуб.
“Він мав виняткову фізичну форму, добре розумівся на анатомії людини, психології, читав спеціалізовану літературу. Захоплювався паверліфтингом, боксом і вів здоровий спосіб життя”, — ділиться мати.
У Києві Роман зустрів свою кохану дівчину Дар’ю.
“Познайомився з нею, коли працював у Києві. Вона теж виявилася з нашого краю й дуже мене підтримувала. У них були гарні та теплі стосунки”, — говорить Наталя.
Стосунки пари тривали навіть попри зайнятість Романа — більшу частину часу він присвячував спорту.
“Вдома він жив за особливим режимом: мав власне харчування, рано вставав, бігав із собакою, тренувався — у хаті його майже ніколи не було”, — каже Наталя.
З перших днів повномасштабного вторгнення Росії рідне селище Романа опинилося під окупацією.
“Коли росіяни зайшли до нас, я дуже боялася за сина. Він же такий статний і сильний”, — згадує Наталя.
Рідні допомогли Романові якнайшвидше виїхати за кордон, щоб його не забрали до російської армії.
Роман зупинився в Ризі, де влаштувався тренером. Та в умовах відкритої війни його думки вже займав не спорт. Чоловік весь час думав про те, що окупанти господарюють у рідних краях. Тому вирішив повернутися в Україну й у вересні 2022 року вступив до 47-ї окремої штурмової механізованої бригади ЗСУ “Маґура”.
“Я й не здогадувалася тоді, що в нього були думки про повернення в Україну. Я постійно просила його берегти себе. Він розповідав мені, яка погода в Латвії, а сам тим часом уже проходив вишкіл. Лише через три місяці зізнався, що в Україні й пішов добровольцем. Для мене це був шок”, — ділиться Наталя.
Чоловік пройшов підготовку в Німеччині та став штурмовиком-кулеметником. Про свою мотивацію піти добровольцем Роман казав матері так:
“Я не міг бути десь на чужині, коли ти була в окупації. Уся країна воює, і мої друзі воюють — тому я не можу сидіти. Бо не зможу потім пояснити дітям, де був, і дивитися в очі друзям, які воюють”.
На службі Роман завжди намагався підтримувати бойовий дух побратимів і прищеплював їм любов до спорту. Своїм позивним обрав “Блейд”.
“Йому подобався цей фільм, і він казав, що уявляє себе Блейдом, який бореться з вампірами, тобто з росіянами”, — згадує мати.
Захисник із березня 2023 року боронив державу, а згодом брав участь у контрнаступі на Запорізькому напрямку.
“Він був одним із тих, хто тоді на БМП Bradley штурмував позиції росіян у Роботиному. Казав, що завдання їм давали абсолютно нереалістичні — як у комп’ютерних іграх. Це були жорстокі бої, у які йшли молоді хлопці без дітей. Але мені постійно казав, що десь на третій лінії й не варто хвилюватися”, — каже Наталя.
Навіть на службі Роман не забував про спорт і продовжував мотивувати побратимів.
“У нього було велике бажання змінити життя на краще. Він сам продовжував віджиматися, бігати й залучав до цього побратимів. Мені ж казав: «Мамо, поважай мій вибір, я мушу бути там» і запевняв: «Усе буде добре»”, — додає мати.
Військовий загинув 5 липня 2023 року в районі Роботиного.
“Тоді вночі під час штурму вони зайшли на позиції росіян і тільки-но встигли їх зайняти, як потрапили під танковий обстріл. Він загинув миттєво внаслідок прямого влучання осколково-фугасного снаряда. Двоє хлопців із позивними “Примара” та “Кач” витягли його. Це молоді бійці, які, ризикуючи життям, забрали тіло з позицій ворога й тягнули його два кілометри. Я їм дуже вдячна за це”, — каже Наталя.
Чоловікові було 24 роки.
Після загибелі Романа мати залишила рідну домівку й виїхала з окупації, щоб попрощатися із сином. Тепер вона живе в Кам’янці-Подільському.
“Це земля наших пращурів. Він мріяв показати своїй коханій дівчині історичні місця Поділля. Та створити сім’ю не встиг, хоча був найкращим для своєї коханої”, — говорить мати.
Роман запам’ятався як сильний, мужній і сміливий боєць, надійний друг, люблячий син і опора для рідних.
“Ми знали: Рома ніколи не кине. Якщо треба — винесе на собі. Він був із тих, за ким ішли без сумніву”, — сказав побратим на прощанні.
Захисника поховали 13 липня 2023 року на Алеї Слави міського кладовища Кам’янця-Подільського.
Місцева влада надала Романові звання “Почесний громадянин міста Кам’янця-Подільського” за особисту мужність і героїзм, проявлені під час захисту державного суверенітету та територіальної цілісності України.
Крім того, захисника посмертно відзначили орденом “За мужність” III ступеня.
У чоловіка залишилися мати, бабуся та кохана дівчина.
Світла пам’ять.