Підтримайте Вільне Радіо
На тлі закликів про обмін частини українських територій на мир важливо наголошувати, що там живуть наші люди, кажуть організатори виставки “Небачена Сила”. Мистецько-інформаційний проєкт, який днями відкрили в Одесі, розповідає про реальні історії українців, які не змирилися з окупацією їхніх міст і сіл. На відкритті виставки побували наші журналісти.
Експонати мистецько-інформаційної виставки “Небачена Сила” займають увесь другий поверх Одеського національного художнього музею, який вперше повністю відкрили після влучання російської ракети біля будівлі 5 листопада 2023 року. На стелях виставкових зал досі не вистачає тиньку, ліпнини де-не-де вкрилися тріщинами, а частина вікон забита ДСП. Тим не менш, зранений, але не зруйнований музей відчиняє двері силі спротиву.
Серед експонатів — листівки, які активісти поширюють в окупації, фотографії проукраїнських написів в окупованих і вже деокупованих містах, рефлексії митців, які самі пережили окупацію, й осмислення досвідів українських активістів, яких ув’язнила Росія. Напрямки виставлених робіт абсолютно різні — від документальних фото й відео до карикатур, живопису й концептуальних картин.
Виставка в Одесі стала четвертим показом проєкту “Небачена Сила”. До цього його вже представили в Києві, Львові й Дніпрі. За даними організаторів, лише в перших двох містах виставку відвідали понад 3500 тисячі людей.
В Одесі на відкриття проєкту прийшло багато молоді. Деякі люди пересуваються залами чітко за кураторкою виставки Ольгою Мухою, яка проводить першу екскурсію, а хтось зупиняється й довго дивиться на інсталяції, поглинутий роздумами.
За словами організаторів, виставка покликана показати, що для українців окупація — це не лише про відібрані території, а передусім про людей, які там живуть і попри все продовжують чинити опір загарбникам. Ідея створення цього проєкту виникла після запитання, яке Ольга Муха почула від іноземної колеги.
“Я мала виступ в ICOMі (Міжнародна рада музеїв, — ред.). До мене підійшла одна кураторка дуже дружня до України й каже: «А ви можете пояснити отак просто, по-людськи, в чому ваша проблема з окупацією? Ви ж можете просто поміняти прапори й платити податки в іншій державі. І все буде нормально»”, — розповідає кураторка проєкту.
Методи опору, до яких вдаються люди в окупації, здебільшого ненасильницькі. Але це не робить їхній спротив менш значущим, наголошує кураторка виставки. Навіть проукраїнське гасло чи синьо-жовте графіті дають окупантам зрозуміти: на них тут не чекають. І для мешканців окупованих територій важливо знати, що цей спротив помічають, додає Ольга Муха.
“Сама назва виставки — це своєрідна гра слів. «Небачена Сила», тому що їх (активістів на тимчасово окупованих територіях, — ред.) ніхто і не повинен бачити, але це також і щось небачене, дуже потужне, якого раніше не було”, — коментує культурологиня.
Одне з визначних місць виставки “Небачена Сила” присвячене жіночому спротиву, зокрема руху “Зла Мавка”. Його започаткували три жінки з Мелітополя, які почали поширювати листівки, адресовані окупантам. Першою з них стала “Не хочу цветов — хочу мою Украину”. Її розповсюджували на 8 Березня, коли російські солдати з тюльпанами вітали українських жінок зі святом.
Рух “Зла Мавка” вже об’єднав понад 100 активісток з різних регіонів України, зокрема з територій Донеччини, Луганщини та Криму, окупованих понад 10 років. Крім поширення листівок, його учасниці також розповсюджували фальшиві гроші з написом “Крым — это Украина” у місцях пиятики окупантів і труїли росіян самогоном із проносним.
“Те, що роблять жінки й дівчата зі “Злої Мавки”, — це абсолютно унікальна історія зміни наративу, коли жінка з жертви однозначно стає загрозою. Вони в певний момент зрозуміли, що жінки й дівчата середнього віку для окупантів невигідні. Для них це “сліпа пляма”, їх не сприймають всерйоз. І це виявилося суперсилою насправді”, — каже Ольга Муха.
Про реалії окупації “Злі Мавки” розповідають через щоденники. Учасниці руху збирають історії жінок, ілюструють їх і формують у “Щоденники Мавок в окупації”. Частина історій опинилася серед експонатів виставки.
Про досвід жіночого спротиву окупантам розповідає також секція “Ломикамінь 2.0”. Це продовження проєкту “Ломикамінь. Жіночий спротив у Криму”, який показали в лютому-травні 2024 року.
У секції розмістили роботи дев’яти українських мисткинь із Криму, Херсона й Донеччини за понад десять років російської агресії. Серед них — спільна інсталяція Діани Берг із Донецька й Віри Процких із Маріуполя “Демибули. 2014-2022”.
“Оце прапори, деякі з них відтворені, з якими вони всі ці вісім років, з 2014 року, виходили на вулиці в Маріуполі, протестуючи й нагадуючи [про війну на сході та окупацію], тільки їх особливо ніхто не чув і не слухав. Діана каже: «Найгірше питання, яке нам постійно ставили, — оце про “дамбили бамбас”. І це для мене дуже-дуже особисте»”, — розповідає про цю роботу кураторка.
На інсталяції можна побачити прапор “Азову”, стяг із написом “Хто замовив Катю Гандзюк?”, а також прапори на підтримку ЛГБТ+ спільноти та права жінок на аборти. Таке різнобарв’я, за словами кураторки, збурило частину відвідувачів під час показу роботи в Києві.
“Немає конфлікту між цими цінностями, коли ти живеш у державі, яка дає тобі вибір. Оце все, що ти можеш обирати, виходити чи ні. Найгірше — це коли тобі на пєрвомай, а я жила в ті часи, видали прапорець, і ти ідеш із ним. І от фактично оце і є ціна нашої свободи і нашого вибору. Така репрезентація цієї множинності вибору”, — коментує Ольга Муха.
Окрему залу на виставці “Небачена Сила” присвятили прикладам ненасильницького спротиву за допомогою гумору. Серед експонатів — серія плакатів художника-графіка з Дніпра Максима Паленка, зроблених після початку повномасштабного вторгнення, і роботи художника з Донецька Сергія Захарова, який брав участь у місцевому спротиві ще 2014 року. Митець відвідав відкриття виставки особисто.
На початку війни Сергій Захаров розклеював у Донецьку фанерні ростові карикатури на ватажків так званої “ДНР”. Їх він робив у своїй майстерні, а потім привозив на заздалегідь вибрані місця, де немає вуличних камер і звідки можна непомітно піти. У цьому митцю допомагав знайомий, який фотографував уже розклеєні роботи на професійну камеру. Ці фотографії Сергій публікував у своїй арт-групі “Мурзилка” в мережі “ВКонтакте”.
“Перший раз я підготував чотири роботи. Чомусь вирішив, що потрібно виїжджати із самого ранку. Коли ми виїхали, ще комендантська година не закінчилась. Дві роботи ми розмістили, а дві були в багажнику. І тут летить “жигульонок” — якийсь патруль. Вони (патрульні, — ред.) вискакують, усі документи перевіряють, а в багажнику ж іще дві роботи лежать. І ти думаєш, якщо вони відчинять його, то це буде вперше і востаннє. Але, слава Богу, вони не заглянули, і ми розмістили потім ще ці дві роботи”, — розповідає у коментарі Вільному радіо Сергій Захаров про власний спротив.
За цю діяльність митець потрапив у “підвал”, де просидів півтора місяця. Свій досвід полону Сергій Захаров відобразив у серії графічних робіт, що 2015 року стали основою для коміксу “Діра”. На виставці представили чотири такі роботи, які розмістили поміж репліками на дві карикатурні фігури, що колись висіли в Донецьку.
“Люди, які залишаються в окупації з тих чи інших причин, а їх може бути декілька, це не завжди свідомі якісь “ждуни”, це не прихильники “русского міра” так званого. Це люди, які волею долі потрапили в окупацію. І ця виставка покликана показувати, що окуповані території, люди, які там перебувають, вони наші”, — каже Сергій Захаров.
Інформаційно-мистецьку виставку “Небачена Сила” організувала громадська організація “Українська асоціація культурологів — Львів” за підтримки проєкту Агентства США з міжнародного розвитку USAID “Зміцнення громадської довіри (UCBI)” та інформаційної підтримки Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим.
Відвідати виставку можна з середи по неділю з 12:00 до 19:00 за адресою: вул. Софіївська, 5а, Одеський національний художній музей. Триватиме експозиція до 23 березня 2025 року.
Нагадаємо, 17 січня в Києві відкрили фотовиставку “Дні пам’яті героїв Іловайської битви 2014”. Кожна з представлених світлин розповідає історію людей, які до останнього обороняли Іловайськ. Відвідати виставку можна з середи по неділю з 11:00 до 18:00 за адресою: вулиця вул. Дениса Антіпова, 49/1, Музей окупації Києва. Вона триватиме до 25 лютого.