Щодня українці вшановують хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Серед них — військовий з Вовчанська Максим Старосільський. Хлопець став на захист України з початку повномасштабного вторгнення. Він загинув у бою у Бахмутському районі на Донеччині.
Наречена Максима Юлія зв’язалась з нашою редакцією через соцмережі. Вільне радіо розповідає історії тих, чиє життя забрала російсько-українська війна, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його життя, заповніть анкету для рідних та знайомих загиблих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих. Це безкоштовно.
Максим Старосільський народився 17 січня 2003 року у Вовчанську на Харківщині. Закінчив Вовчанську гімназію №1, ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою “Патріот”, Національну академію Національної гвардії України (командно-штабний факультет, військове управління).
Близькі згадують Максима активним, дружнім, завжди готовим прийти на допомогу.
“Максим зміг навчити мене жити, любити та допомагати іншим. Познайомилися з Максимом у січні 2022 року через спільних знайомих. Через пів року зрозуміли, що закохалися один в одного. Через повномасштабне вторгнення академію НГУ, в якій навчався Максим, перевели на Львівщину. І я приїжджала до нього на побачення. Максим був рішучим чоловіком і у його відпустку на друге наше побачення він зробив мені пропозицію руки та серця 23 грудня 2022 з діамантовою каблучкою та величезним букетом червоних троянд ”, — згадує наречена хлопця Юлія.
Найкращою рисою коханого Юлія називає наполегливість.
“Завжди стояв на своєму, я йому казала, що це його найкраща риса, хоча вони в нього були всі найкращі та найрідніші. Ми жили з Максимом душа в душу. Не встигли ми з ним створити повноцінної сім’ї, але між нами була маленька сім’я (3 роки раю між нами). Не встиг потішити батьків онуками. Не встигла я одягнути білу фату і весільну сукню, а лише чорну хустину. Він став гідним прикладом для всіх поколінь, для всіх хлопців, якими повинні бути справжні чоловіки, які не бояться захищати наш народ, наші сім’ї і так щиро кохати”, — каже наречена.
Максим дуже любив проводити час з рідними, займався спортом: футболом, карате, легкою та важкою атлетикою, був багаторазовим призером обласних змагань з військово-спортивних багатоборств. А ще цікавився дронами.
“Максиму подобалося керувати дронами. Його цікавило все – від технічних характеристик до реальних можливостей у використанні. Він годинами читав про них, дивився відео, вивчав, як вони працюють, він часто розповідав, що хоче навчати початківців керуванню дронами”, — розповідає Юлія.
В перший день відкритої війни Вовчанськ опинився під окупацією, і Максим наполіг, щоб рідні виїхали. А сам брав участь у боях під Харковом.
Хлопець був командиром взводу 4-ої бригади оперативного призначення НГУ “Рубіж” 4-го батальйону оперативного призначення “Сила Свободи”, мав звання лейтенанта. Серед побратимів Максим мав позивний “Старічок”.
“Позивний швидко прижився, бо ідеально підходив йому як командиру. На фронті цей позивний набув для нього особливого значення. “Старічок” став символом довіри та підтримки: навіть у найскладніших ситуаціях Максим завжди знаходив мудрі рішення, заспокоював побратимів і підтримував їх своїм незламним духом. І так склалося, що “Старічок” залишився назавжди молодим…”, — каже Юлія.
“Максим був дуже веселим, красивим, розумним та цілеспрямованим хлопцем. Він був дуже прикольним, умів “качнути” менший призов. Уперше, коли я його зустрів у 2023 році на своєму КМБ (курс молодого бійця — ред.), він показав мені, що таке армія. Розказав, як тут “крутитися” та розвиватися, що краще вивчати, і надав багато порад та настанов”, — розповідає товариш бійця Назар.
Побратими і друзі згадують Максима надійним і товариським.
“З Максимом завжди можна було подуркувати, посміятися, попліткувати та серйозно про щось поговорити. Вчився він на середньому рівні, але й дивував нас своїми розумовими здібностями. Гарно працював з документами, графічним оформленням та комп’ютерними програмами, за що мав у нашій групі негласну посаду канцеляра. Був фізично розвиненим, багато підтягувався на перекладині та швидко бігав”, — розповідає одногрупник Максима Артем.
“Максим цікавився військовою справою: щоб зробити так, щоб люди були живі, та змінити тих, хто губить життя інших. Максим допомагав і в навчанні, і підтримував, коли потрібна була моральна допомога”, — згадує друг військового Владислав.
Максим загинув 30 червня 2024 року на Донеччині поблизу Спірного Бахмутського району. Тоді росіяни скинули на українських військових боєприпас з дрону. Максиму вдалося врятувати побратима, але його власне поранення виявилося смертельним.
“Зі “Старічком” ми разом були у Спірному, пам’ятаю як ми разом вибігали шукати поранених побратимів та виносили їх на евакуацію, Максим був дуже хоробрим воїном та справжнім побратимом, який ніколи не залишить в біді”, – говорить побратим Максима Павло.
Рідні створили петицію з проханням надати Максиму звання Героя України. А Юлія в пам’ять про коханого веде Інстаграм та Тік-ток, де розповідає про його життя.
У Максима залишились наречена, батьки та молодший брат.
Йому назавжди 21 рік.
Світла пам’ять полеглому захисникові.