Підтримайте Вільне Радіо
Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання тих, чиє життя забрала російсько-українська війна. Згадаємо 37-річного Володимира Хропка, захисника з Полтавщини. Чоловік загинув під час виконання бойового завдання на Сумщині 22 лютого 2025 року.
Історію Володимира Вільному Радіо розповіла його дружина Галина.
Вільне Радіо публікує історії загиблих під час російсько-української війни, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, заповніть анкету для рідних та знайомих загиблих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про дорогу вам людину. Це безкоштовно.
Володимир Хропко народився 10 квітня 1987 року в Пирятині на Полтавщині. У 2004 році закінчив міську школу №6 та вступив до професійно-технічного училища в Полтаві, там здобув фах слюсаря з ремонту рухомого складу. Після закінчення училища влаштувався на Пирятинський сирзавод, потім працював водієм-експедитором у Києві.
“Володимир з дитинства цікавився технікою, особливо автомобілями. Його завжди приваблювало, як вони влаштовані та працюють, тому він прагнув дізнаватися більше про будову, принципи роботи та нові технології в автосвіті. Це хобі приносило йому задоволення й натхнення. У повсякденному житті завжди був позитивним, веселим і відкритим у спілкуванні. Чесною, відповідальною та надійною людиною. Цінував дружні стосунки, мав повагу й взаєморозуміння до оточуючих”, — розповідає Галина Хропко.
З майбутньою дружиною Володимир познайомився 8 березня 2012 року в ресторані, де Галина тоді працювала барменом, а він експедитором.
“Я завжди була усміхненою та привітною на роботі, але того дня на обличчі не було звичної посмішки. Володимир це помітив і запитав: «Щось сталося? Чому ви сьогодні засмучені? Можу я чимось допомогти?» Він попросив мій номер телефону, щоб зателефонувати. Замість дзвінка надіслав повідомлення — смайлик із посмішкою та словами: «Все буде добре. Посміхнись!» З цього моменту й почалася наша історія, сповнена тепла, турботи та щирих почуттів.Тоді мені було 20 років, а Володимиру — 25. Нас об’єднала щирість і доброта, але на нашому шляху було чимало труднощів. Попри все, ми завжди підтримували один одного”, — пригадує Галина.
Жінка каже, що закохалася в щирість Володимира. Він був тим чоловіком, на якого вона завжди могла покластися.
“Ми майже ніколи не розповідали про свої проблеми іншим — намагалися вирішувати все самостійно, разом.Ми були як одне ціле — усміхнені, життєрадісні, завжди знаходили сили радіти навіть дрібницям. Його доброта, розуміння й турбота зробили моє життя по-справжньому світлим. Я завжди відчувала, що є підтримка, кохання та надійне плече”, — ділиться Галина.
За кілька місяців до відкритого вторгнення чоловік поїхав на заробітки, а 24 лютого 2022 року був серед тих, хто штурмував кордон на в’їзді в Україну. Повернувся додому, аби стати на захист держави. Спершу служив у теробороні, а після звільнення Київщини його разом із побратимами відібрали кандидатом в окремий розвідувальний взвод 242-го батальйону 241-ї бригади ТрО.
“З 03 липня 2022 року розвідники у складі свого батальйону виконували бойові завдання на Харківщині — у Дергачівському та Золочівському районах. Володимир командував розвідувальними групами, проводив евакуації поранених і завжди був одним із перших. На його рахунку на Харківщині — понад 60 бойових виходів, 14 спланованих і успішно проведених операцій, спрямованих на забезпечення територіальної цілісності та незалежності України”, — каже Галина.
З травня 2023-го захисник воював у Запорізькій, Харківській і Курській областях.
“Володимир умів емоційно стійко вести в бій підлеглих, чітко виконувати та віддавати накази, відповідально планувати дії. Навіть у найскладніші моменти він міг запевнити мене: «Все добре, не переживай», коли насправді його життя було під загрозою”, — каже дружина Володимира.
Володимир з Галиною мріяли про дітей. 30 грудня 2024 року їхнє бажання здійснилося — в пари народився син Богдан. Військовий зміг відпроситися зі служби й був на пологах з дружиною.
“Нашому синочкові Богданчику — дитині, яку ми чекали всім серцем, — ми приготували стільки любові, зібраної за всі роки очікування. Пологи були важкими, а нашого сина одразу забрали в реанімацію. Тоді здавалося, що світ зупинився… Та поруч був він — з підтримкою, спокоєм і вірою. І поступово все почало налагоджуватись. Згодом нас із Богданчиком виписали додому. Володимир був би прекрасним батьком. У ньому було стільки любові — безмежної, щирої, світлої — що передати це словами просто неможливо. Я й досі бачу, як він радів появі нашого сина… Його очі світилися так, ніби в них відбивалося саме життя”, — пригадує дружина Володимира.
Чоловік любив подорожувати, відкривати для себе нові місця. Мріяв після перемоги поїхати з сином на море й насолодитися відпочинком і сонцем, каже Галина.
Та здійснитися мріям Володимира так і не судилося. Чоловік загинув під час виконання бойового завдання на Сумщині 22 лютого 2025 року.
За час служби Володимира відзначили грамотою Міністра оборони України, відзнакою “За оборону Харкова” та “За службу Українському народові”, “За службу в розвідці”, медалями “Захисник України”, “За військову службу Україні”, пам’ятною медаллю “За оборону міста Бахмут”, відзнакою “Вогнепальна зброя” та подяками.
Зараз рідні ініціювали петицію до президента з проханням надати Володимиру Хропку звання Героя України. Підписати її можна за посиланням.
Світла пам’ять захиснику!