Підтримайте Вільне Радіо
Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Серед них — військовий Дмитро Музика. За плечима чоловіка понад 300 бойових виходів, штурми, розвідка, евакуації побратимів. А ще — листівки з ніжними словами для коханої та мрія про СТО. Воїн загинув в липні 2024 року під час виконання бойового завдання на Донеччині.
Про життя та службу військовослужбовця Дмитра Музики журналістам Вільного Радіо розповіла його дружина Марина.
Повернувся із заробітків, щоб захищати країну
Дмитро Музика народився 30 червня 1993 року в селі Ковалівка Миколаївської області. Згодом родина переїхала на Вінниччину. Службу розпочав у 2017 році в 131-й бригаді. У 2019-му був поранений. Куля снайпера влучила у бронежилет, уламки потрапили в око.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Дмитро був на заробітках у Чехії, але одразу повернувся додому, й 4 березня став до лав 59-ї окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка. Брав участь у найважчих боях за Херсонщину й Донеччину, штурмував Любомирівку, Новогригорівку, Тернові Поди. У травні 2023-го в Невельському його група взяла в полон 22 окупантів.
“Якщо говорити про нього як про військового, то він був дуже сміливим. Жодного разу не відмовився від завдання, ніколи не здавався. Якщо щось не виходило з першого разу — повертався до проблеми й шукав вирішення. Він не залишав хлопців, навіть коли не було вогневої підтримки, коли машини ламалися, коли майже в оточенні — він забирав усіх”, — згадує його дружина Марина Музика.
“Їздити на важкі напрямки тільки з Музикою”
Вона розповідає, що побратими довіряли Дмитру своє життя. На найважчі виїзди погоджувалися їхати тільки з ним. Чоловік не боявся відповідальності, розробляв маршрути, міг виїхати на правильний шлях, орієнтуючись лише по кронах дерев.
“На Великдень 2024 року ми зібралися всі разом, і хлопці згадували, як Діма вивозив їх буквально за хвилини до того, як ворог міг замкнути кільце. Один з побратимів сказав: “Я буду їздити на важкі напрямки тільки з Музикою”, і всі підхопили”, — розповідає Марина.
Турбота навіть у дрібницях: яким Дмитро Музика був чоловіком
А вдома з дружиною Дмитро був турботливим, ніжним і глибоко люблячим. Марина Музика згадує, що вони ухвалили рішення бути разом і вона поїхала до чоловіка в Донецьку область.
“Бувало так, що я могла бути єдиною цивільною в селі. Постійно переїжджали, я працювала онлайн, майже не бачила друзів. Але він усе робив для мого комфорту і щастя. І я була щаслива. Коли я їздила в Миколаїв на тиждень, він кожного дня заходив у магазин, набирав смаколиків і складав їх у ящик з-під БК. У тому ящику завжди були записки: “Я тебе кохаю”, “Я сумую” — у кожній”, — говорить Марина.
Навіть у побутових дрібницях він був уважним.
“Я йому замовляла пастили — такі корисні солодощі. І якось не їла їх кілька днів, а потім відкриваю коробку — а там усі половинки. Він кожну ламав навпіл і залишав для мене”.
Перед кожним виїздом Дмитро залишав звістку, куди їде, аби хоч трохи полегшити тривогу Марини. Це були, звісно не точні координати, але напрямок чи населений пункт поблизу говорив. Коли розумів, що на позиції буде без зв’язку — завжди попереджав.
“Він завжди дбав про мене, навіть коли сам був у небезпеці. Таких, як він, мабуть, і не існує. Я не знала, що так можна кохати. Мені нічого не було страшно поряд з ним. Страшно було втратити час з коханою людиною. Коли ти лежиш поруч із коханою людиною, і він тебе обіймає — то хай та хата здригається від вибухів, яка різниця”, — з ніжністю згадує дружина.
Чоловік завжди носив з собою маленьку булавку з фрагментом браслета і срібним тризубом, які подарувала Марина. Це єдина річ, яку жінка залишила собі на згадку.
Молодший сержант Дмитро Музика загинув 1 липня 2024 року, виконуючи бойове завдання у Красногорівці Донецької області внаслідок мінно-вибухової травми. Йому назавжди 31.
За час служби Дмитро отримав низку бойових нагород. Серед них відзнака Президента України “За участь в АТО”, медаль “За відвагу”, відзнака “За службу державі”, медаль “Захиснику Вітчизни” та орден “За мужність” III ступеня.
Світла пам’ять