“Не впізнала його взагалі, схуд на 50 кг”, — так описує свого 51-річного чоловіка на лаві підсудних у Ростові-на-Дону Галина. Олег Жарков не був військовим, а працював у господарській частині полку “Азов”. Тепер маріуполець один із 22 полонених, яких Росія звинувачує у “тероризмі”. Цей “судовий процес” влада України назвала черговим воєнним злочином.
Ще до відкритої війни родина Жаркових мала невеликий бізнес у рідному Маріуполі. Згодом Олег влаштувався на роботу у полк “Азов”.
“В Олега багато хронічних хвороб — цукровий діабет і виразка шлунку. Тому власне ніхто й не брав на роботу. В “Азов” взяли водієм на випробувальний термін, але він не пройшов медкомісію — виявилось, що у нього серйозне захворювання серця. Тоді його залишили у наймі, тільки працював він у господарській частині, але військовим ніколи не був”, — каже жінка полоненого Галина.
У перший день повномасштабного вторгнення Жаркови були в Маріуполі. Тоді у сусідній будинок поцілили, коли Галина та 9-річний син були вдома.
“Наш дім у східній частині Маріуполя — це саме та сторона, з якої заходили війська. Олег вивіз нас у самий центр і повернувся на роботу. І все, більше ми не бачились. З кумою і сином 15 днів просиділи у підвалі. У мене клаустрофобія, весь час боялась, що нас засипле. Ми виходили з підвалу, щоб на багатті кашу зварити і навіть не могли перемішати. От на скільки щільно вони (росіяни, — ред.) бомбили. 15 березня я вийшла на вулицю, побачила, як сусід завантажував у машину валізи. Я і сказала кумі: “Поїхали теж. Краще жахливий кінець, ніж жах без закінчення”, — згадує Галина Жаркова.
У цивільній колоні з десятками інших автівок маріупольців дружина та син Олега змогли вибратись з міста та евакуюватись за кордон.
“Олег у полоні. Просив зв’язатись з вами”, — так наприкінці травня минулого року Галина дізналась про долю свого чоловіка. Жінці зателефонував юнак, якого росіяни утримували разом з Олегом у Новоазовську.
“Цього хлопця затримали за лайки у тіктоці. Просидів з моїм чоловіком в одній камері три дні. Олег його дуже просив зателефонувати нам і сказати, що він живий-здоровий. Казав, що їх дуже погано годують. На три дні дають 1,5 л пляшку води та три консерви якісь. І це на трьох. Хлопця випустили і сказали: “Іди, поки живий. А Олег залишився там”, — каже маріупольчанка.
За понад рік полону так званий “суд” у Ростові-на-Дону став першою нагодою для рідних Олега Жаркова нарешті побачити його.
“Не маю жодного уявлення, де він був весь цей час. Нічого ми не знали про нього. Коли почався “суд”, то дізналась, що живий. У телеграм-канал, де дружини, мами”азовців”, кинули нам посилання. У російській статті були імена та прізвища — там був і Олег. Внизу статті ще було відео. Не впізнала його взагалі. П’ять разів дивилась, робила паузи. Просто знаючи, що чоловік там має бути, бо є у цьому списку, змогла зрозуміти, де він”, — розповідає Галина.
Галина зізнається: сильно хвилюється за здоров’я чоловіка, який, маючи чимало хронічних захворювань, ще й схуд на 50 кілограмів у російському полоні.
“Це взагалі не Олег. Щоб ви розуміли, до війни він важив 110 кг. Зараз у нього наче анорексія, бо він важить 60, схуд на 50 кг. Це передала жінка, яка була на першому засіданні “суду”. Вона до сина їздить та спілкувалась з цими адвокатами. Адвокат сказав, що Олег наче лежав у лікарні. З чим не знаю. На фото з “суду” у нього ще на правій скроні якийсь свіжий, червоний шрам. Я не знаю, звідки він. Його ніколи в нього не було”, — нарікає дружина полоненого.
Галина слідкує в інтернеті за “судовими засіданням” у Росії, але, додає вона, вже дуже складно триматись.
“Після другого “засідання” я цілий день проридала. У мене немає вже ніяких сил, морально виснажена. Ми з Олегом 30 років разом і тепер я просто не знаю, як допомогти йому, повернути додому. У статтях росЗМІ він у них числиться як колишній співробітник “Азову”. Там написано, що звільнився перед початком війни у 2022 році. Не знаю, звідки у них така інформація, але вони все одно звинувачують у “тероризмі”. “Судять” і дівчат кухарів, які, звісно, не тримали зброю ніколи у руках. Тут важко знайти якусь логіку”, — додає маріупольчанка.
Росія в рамках однієї справи звинувачує 22 українців у “терористичній діяльності” та участі у “поваленні” окупаційної влади у Донецькій області. Серед обвинувачених полонених вісім жінок, які працювали кухарками в полку “Азов”. Як пишуть російські видання, підсудним загрожує від 15-ти років російської в’язниці до довічного ув’язнення.
Водночас в Офісі президента України назвали такі дії країни-агресора судилищем і ще один воєнним злочином.
“Фотографії судилища, яке влаштовують у Ростові над захисниками Азовсталі, не викликають нічого, крім огиди. Лощені прокурори та виряджені присяжні з блискучими посмішками “судять” хлопців та дівчат, що нагадують скелети після концтабору і тортур. Подібні знущання з комбатантів — це офіційний воєнний злочин, який має отримати належну оцінку МКС. І так, скажіть, чи хтось бачить в залі представників Міжнародного Комітету Червоного Хреста?”, — так на перший “суд” відреагував очільник Офісу президента Михайло Подоляк.
Нагадаємо, у Ростові-на-Дону “судять” і 24-річного Олександра Мероченця. Військовий потрапив у полон після виходу з заводу “Азовсталь”. Також у “тероризмі” звинувачують колишнього військового Анатолія Грицика, який на час відкритої війни вже декілька років був на пенсії.