На час початку відкритої війни Росії проти України 46-річний колишній військовий Анатолій Грицик вже декілька років був на пенсії. Та це не завадило росіянам забрати його в полон і вихвалятись в новинах — “взяли заступника командира полку “Азов”. Тепер чоловік опинився на лаві підсудних у Ростові-на-Дону. Разом з ще 21 українцем його звинувачують у “тероризмі”.
Більше про полоненого Вільне радіо розпитало сестру Анатолія Наталію Грицик.
Батьки Анатолія Грицика розлучились, коли той був підлітком. Ще тоді, попри юний вік, він вирішив стати військовим — згодом вступив в Одеський інститут Сухопутних військ.
“Батько теж військовий. Коли вони з мамою розлучались, брат це все бачив і повторював: “Я стану офіцером. Доведу батьку, яким має бути військовий”. Своїми зусиллями закінчив інститут і дійшов до підполковника. Служив в українсько-польському батальйоні. Брав участь в бойових діях в Югославії та Боснії. У нього так багато різних нагород, медалей, подяк”, — згадує сестра Анатолія Наталія Грицик.
У 2008 році Анатолій вийшов на пенсію, але все ж продовжив служити у лавах Національної гвардії України.
“Я так розумію, що пішов як доброволець — по контракту. Він перевівся у Маріуполь. Служив брат до 2018 року. З дружиною у них був невеликий бізнес, ще він працював охоронцем на залізниці. Тобто, на час [повномасштабного] вторгнення взагалі не мав ніякого відношення до військової служби. Але вони нікуди не виїхали, залишались у Мангуші”, — ділиться Наталія.
Пенсія та цивільна професія не стали перешкодами для російських військових. Анатолія та його дружину забрали в СІЗО, згадує сестра.
“Був поганий зв’язок, тому всього не знаю. 21 березня [2022 року] подзвонила дружина, сказала, що брата повели на допит, але відпустили. Я так думаю, хотіли навести якісь “справки” про нього. Ввечері 24 березня до них приїхали додому. Над ними знущались цілу добу. Через день забрали вже і його, і дружину. Знаю, що їх тримали в СІЗО, кудись ще перевозили, вони були й в Оленівці. Дружину відпустили через 45 днів, а брата — ні”, — розповідає Наталія.
Сестра зізнається: про те, що брат нібито був заступником командира полку “Азов” вона почула з російських ЗМІ.
“Діючі “азовці” тоді були на “Азовсталі”. Вони (окупанти, — ред.) хотіли зробити для своїх сенсацію, що взяли таку важливу “пташку”. У новинах казали, що в полон взяли заступника командира. Мене шокувала ця посада, бо брат приховав це від мене. Він взагалі багато чого не договорював рідним, про проблеми теж рідко казав, все вирішував сам. Але, як я вже казала, на той момент він був пенсіонером, а цю посаду займав аж у 2018 році. Я тоді читала всі ці коментарі і те, що бажають жителі сторони агресора — ну це просто жах”, — згадує жінка.
Анатолія тримали в СІЗО Донецька. За весь час полону рідним лише раз вдалося почути його голос.
“Ми змогли дістати виписку з СІЗО, де тримали брата. Його дружина найняла там адвоката. Вона з ним змогла поговорити телефоном у серпні, але 30 секунду. Він спитав: Всі живі? Все добре?. Дружина встигла сказати: “Так, всі тебе чекають та люблять”. Потім возили “передачку”. Через знайомих дізнавались, що краще це не робити, бо їм вони або не доходять, або коли привозять, то їх так б’ють, що вони і не раді цій “передачці”.
5 грудня мені Координаційний штаб надіслав на пошту, що брат не підтверджений у полоні. Це мені не дуже зрозуміло. Як так? Чи велись якісь перемовини тоді? За більше ніж рік мені ніяка інстанція не написала, що відбувалось з ним”, — каже сестра колишнього військового.
Тепер Анатолія Грицика разом з іншими 22 полоненими росіяни перевезли в Ростов-на-Дону.
“Фото з цього судилища ще “гарні”, розумієте.. Це передали люди, які їх там побачили. Кажуть, що там ще багато фотошопу, а вживу набагато гірші — сині, худі. На одній з них, яку робив адвокат, брат посміхається. Він знав, що ми це побачимо. Я знаю, він мужній, не здається. Але бачити його такого страшно… Я не можу уявити навіть, що з ним там робили. Коли їх звідти витягнуть? Це взагалі якийсь абсурд. У мене навіть слів немає, щоб описати це”, — ділиться сестра Анатолія.
Хвилюватись доводиться й про стан здоров’я брата, додає жінка.
“У нього були важкі операції. Він тоді мені не пояснював нічого, а казав: “Мала, я ледве вижив, але мамі нічого не кажи”. Знаю, що провів майже місяць у лікарні, у нього шрам на весь живіт. Що йому там видаляли, я не знаю, але здоров’я в нього дуже погане. Я це всюди вказувала. Не знаю, скільки у такому стані він взагалі може протягнути… Наша влада каже: “Чекаємо, мають займатися міжнародники”. В сенсі? А робити нічого не треба?”, — каже Наталія Грицик.
Росія звинувачує всіх 22 українців у “терористичній діяльності” та участі у “поваленні” окупаційної влади у Донецькій області. Серед обвинувачених полонених вісім жінок, які працювали кухарками в полку “Азов”. Як пишуть російські видання, їм загрожує від 15-ти років російської в’язниці до довічного ув’язнення.
Друге засідання по справі провели 28 червня.
Водночас в Офісі президента України назвали такі дії країни-агресора судилищем і ще один воєнним злочином.
“Фотографії судилища, яке влаштовують у Ростові над захисниками Азовсталі, не викликають нічого, крім огиди. Лощені прокурори та виряджені присяжні з блискучими посмішками “судять” хлопців та дівчат, що нагадують скелети після концтабору і тортур. Подібні знущання з комбатантів — це офіційний воєнний злочин, який має отримати належну оцінку МКС. І так, скажіть, чи хтось бачить в залі представників Міжнародного Комітету Червоного Хреста?”, — так на перший “суд” відреагував очільник Офісу президента Михайло Подоляк.
Нагадаємо, у Ростові-на-Дону “судять” і 24-річного Олександра Мероченця. Військовий потрапив у полон після виходу з заводу “Азовсталь”.