Читачі культового видання New York Times Magazine тепер мають змогу познайомитися з творчістю сучасного українського митця — Сергія Жадана. Адаптований вірш поета прикрасив шпальти американського журналу.
Публікація у цьому престижному журналі — це вікно у глобальний літературний світ.
Ініціатором публікації вірша Жадана “Плеєр” був американський поет та юрист Реджинальд Дуейн Беттс. Він став відомим через свою культурно-просвітницьку програму створення бібліотек на територіях американських в’язниць. Крім того, він уклав власну поетичну збірку “Felon” про життєві історії колишніх в’язнів.
Як повідомляє українське видання “Чтиво”, над перекладом вірша працювали двоє людей: американська письменниця та перекладачка українського походження Вірляна Ткач та американська поетеса Ванда Фіпс. Твір Є. Жадана отримав назву “Headphones”, (укр: “Навушники”).
Наразі робота Сергія Жадана доступна як і у друкованій версії журналу, так і онлайн.
“Боб Холман (американський поет, — прим.) називає поезію Сергія Жадана «Кентерберійськими казками» українського простолюду. Його вірші створені у світі, який лякає, де бажання бути вільним призводить до скупчення трупів, де, незважаючи ні на що, ти все одно повинен співати і любити», — зазначає в анотації до вірша Реджинальд Беттс.
Крім того, американські письменниці переклали усю збірку Сергія Жадана “Те, чим ми живемо, те, заради чого вмираємо”, куди й увійшов опублікований вірш.
Видання New York Times Book Review вніс цю збірку у перелік рекомендованих книжок 2019 року.
Пропонуємо до вашого перегляду вірш “Headphones і наступного разу сподіваємося побачити оповідання Сергія на шпальтах The New Yorker”:
Translated by Virlana Tkacz and Wanda Phipps from the Ukrainian
Sasha, a quiet drunk, an esoteric, a poet,
spent the entire summer in the city.
When the shooting began, he was surprised —
started watching the news, then stopped.
He walks around the city with headphones on,
listening to golden oldies,
as he stumbles into burned-out cars,
blown-up bodies.
What will survive from the history
of the world in which we lived
will be the words and music of a few geniuses
who desperately tried to warn us,
tried to explain, but failed to explain anything
or save anyone;
these geniuses lie in cemeteries
and out of their ribcages
grow flowers and grass.
Nothing else will remain —
only their music and songs, a voice
that forces you to love.
You can choose to never turn off this music.
Listen to the cosmos, shut your eyes.
Think about whales in the ocean at night.
Hear nothing else.
See nothing else.
Feel nothing else.
Except, of course, for the smell,
the smell of corpses.
