Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання тих, чиє життя забрала російсько-українська війна. Цього дня згадаймо Юрія Скляренка з Одещини, який з 2022 року обороняв українські землі від загарбників. У мирний час він працював на підприємстві з виробництва бетонних розчинів. Полюбляв готувати для доньки та дружини піцу. Життя захисника обірвалося на Харківщині під час виконання бойового завдання.
Про військового Вільному радіо розповіла дружина Ірина.
Вільне радіо щодня розповідає про військових і цивільних, які стали жертвами російської агресії проти України. Ми прагнемо, аби їхні імена не залишилися лише статистикою. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, заповніть анкету для рідних і знайомих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами.
Юрій Скляренко народився 18 вересня 1997 року в селі Соше-Острівське на Одещині. Тут провів дитинство та підліткові роки, ходив в садочок та місцеву школу.
“Юрія ріс не один в родині. У нього були чотири рідні сестри та брат, вихованням яких займалась мати. Тато помер, коли чоловіку було десять років. У нього не витримало серце”, — розповідає дружина захисника Ірина.
Після закінчення школи хлопець пішов навчатися в Цебриківський професійний аграрний ліцей за спеціальністю “кухар”. До початку повномасштабного вторгнення працював логістом на одеському підприємстві з виробництва бетонних розчинів.
Чоловік любив проводити час з дружиною та донечкою. Ірина розповідає, що вони частенько ходили до моря або в парки.
“Серед захоплень Юрія були автомобілі. Він любив їх і лагодити, і їздити. Але найбільше захоплювався приготування страв з мʼяса. Ще товаришував з тістом й часто мені допомагав. Нашій донечці готував піцу, яку вона дуже любить”, — ділиться Ірина.
І додає, що Юрій також обожнював музику й частенько співав пісні.
Після початку повномасштабного вторгнення Юрій ще декілька днів ходив на роботу, як зазначає дружина, але згодом підприємство закрилось.
Ірина розповідає, що спочатку її тато пішов захищати Україну, а в липні 2022 року до армії долучився й Юрій.
“Йому тоді було 24 й через це не хотіли брати, адже він ніде не служив. Чоловік дуже хотів стати на захист, казав: “Якщо всі будуть ховатися, хто буде нас обороняти”. І він добровільно пішов на військову службу за контрактом”, — каже співрозмовниця.
Спочатку Юрій проходив службу у військовій частині А4055, де був фахівцем військ радіаційного, хімічного та біологічного захисту Збройних Сил України.
У серпні 2022 року, за словами дружини, успішно закінчив курси спеціальної бойової підготовки в Англії та у вересні 2023 року в Чехії.
Згодом захисника перевели до 36 бригади Морської піхоти на захист Харківського напрямку. Юрій мав звання старшого матроса й був механіком-водієм 2-го самохідного артилерійського взводу 3-ї самохідної артилерійської батареї 2-го самохідного артилерійського дивізіону військової частини А2802.
Побратими розповідали Ірині, що “Юрій був дуже впертий, ніколи не здавався й завжди хотів йти до кінця”.
З Іриною Юрій познайомився в магазині, коли прийшов щось купувати.
“Далі запропонував провести додому після роботи. Ми спочатку просто спілкувалися, дружили, а потім якось закрутилось-завертілось і вже сім років в шлюбі”, — розповідає дівчина.
За її словами, коли зʼявилась донечка Анна, чоловік всю любов віддавав їй. Разом проводив час, їздив в парки розваг.
Юрій разом з Іриною мріяв про власний будинок, але найбільше чоловік хотів повести донечку в перший клас цього року.
На другу річницю своєї служби в армії Юрій, будучи на Харківському напрямку, вийшов на чергове завдання, але так і не повернувся, розповідає Ірина.
“Це був останній вихід, бо через декілька днів я випадково дізналась, що Юра загинув. Командир навіть не набрав мене й не повідомив. Тоді довго не могли знайти тіло, але усі переконували, що чоловік й правда загинув”, — пригадує Ірина.
Вже згодом з дівчиною звʼязалась замполіт військової частини й розповіла: “Їх пішло чотири чоловіка на завдання, з яких вижив тільки один 22-річний захисник. Він розповів, що саме Юра прикрив його та врятував життя. Дуже довго не могли знайти тіла, бо були неправильні координати. Згодом зʼясувалось, що хлопців хтось інший забрав й почали шукати. Командир постійно плутався й казав різне. Дуже багато було не стикувань”.
Дівчина каже, коли впевнилась, що Юрій загинув, довго не могла визначитись, чи говорити доньці про загибель чоловіка.
“Донечка дуже чекала тата, вона завжди питала за нього, тому прийняла рішення розказати їй. Їй вже шість років й вона розуміє, що відбувається, чує постійні вибухи в Одесі, розмови дорослих. Памʼятаю, як вона сказала: “Я ненавиджу росіян. Я чекала свого тата, а вони його взяли та вбили”, — розповідає з тремтінням в голосі дружина військового.
Ірина каже, що тіло Юрія в Одесу привезли майже через два тижні: “Я нікому в житті не бажаю бачити те, що бачила я. Нас не хотіли впускати в морг й казали: “Що там немає, на що дивитись”. Я цю фразу ніколи не забуду”.
Юрій Скляренко загинув 28 липня 2024 року внаслідок артобстрілу в районі населеного пункту Тихе на Харківщині. Поховали захисника 12 серпня на Західному кладовищі у Одесі.
Рідні створили петицію з проханням надати Юрію звання Героя України. Підтримати її можна за посиланням.
Вічна та світла пам’ять захиснику.