В Україні Новий рік вважається одним із найбільших свят. Ніч з 31 грудня на 1 січня заведено відзначати у затишному родинному колі або у гучній компанії друзів. Та у дорадянські части ця дата для українців не була святковою, а Дід Мороз ще пару століть тому був не чарівником з подарунками, а кровожерливим лиходієм. Розповідаємо, як радянська влада прищепила українцям традицію відзначати Новий рік та чим наші предки прикрашали ялинку.
Про історію свята розповідає релігієзнавець і культуролог Євген Савісько.
Раніше новим роком в українців та інших слов’ян вважався день весняного рівнодення. Це астрономічне явище припадає на березень.
“Новим роком вважалося [явище], коли сонце починало превалювати над місяцем. Тобто світло перемагало над темрявою”, — розповідає Вільному радіо співрозмовник.
Орієнтовно у 1500-х роках на території України взимку почали відзначати Різдво. Це свято прийшло сюди з Заходу разом із християнською культурою. А Новим роком пізніше стали вважати 1 вересня: приблизно в цей час на полях закінчували збирати врожай.
“Власне кажучи, церковний православний календар також починається 1 вересня. Така традиція була і в інших країнах. Вона була пов’язана з тим, що [до цієї дати] завершувався цикл весняно-літніх польових робіт”, — пояснює релігієзнавець.
20 грудня 1699 року російський імператор Петро I підписав указ, яким переніс святкування Нового року на 1 січня.
Проте українці ще тривалий час не вважали цю дату святковою.
“Світський новий рік, приблизно в тому варіанті, яким ми його зараз знаємо, почав з’являтися на теренах Російської імперії на початку 1900-х років. Тоді почали відходити від святкування Різдва: спочатку це не прижилося, але потім Новий рік все ж почали святкувати при радянській владі”, — розповідає культуролог.
За допомогою Нового року радянська влада намагалася змусити українців забути про святкування Різдва. Тоді радянський апарат почав боротьбу із церковними обрядами та іншими різдвяними традиціями.
“На початку 1927-го року пішла антиклерикальна кампанія (опозиція духовенству, — ред.)”, — говорить Євген Савісько.
Однак у 1920-х роках насадити нове свято не вдалось. Тоді радянська влада зробила вимушену паузу до 1935 року.
“У 1935-му один із найбільших катів України Павло Постишев у газеті “Комсомольська правда” написав звернення до комсомольців і молодих комуністів, щоб вони почали святкувати Новий рік по-новому, по-сучасному”, — говорить співрозмовник.
1935 рік можна вважати “датою народження” радянської Снігуроньки — саме тоді в СРСР з’явився цей символ зимових свят. А за два роки почали святкувати Новий рік, яким він дійшов до нас: із ялинкою, Дідом Морозом та Снігуронькою. Остання два роки “прожила” без свого казкового дідуся.
“Це стандартно-стереотипне: Дід Мороз у червоній шубі й червоній шапці та з посохом. Снігуронька традиційно була у такому блакитному кожушку”, — описує культуролог.
“Це все грало на створення нового культу та нової свідомості. Щоб люди забули, хто вони та звідки походять”, — вважає релігієзнавець.
Найбільшого поширення свято Нового року здобуло на початку 1950-х років, коли у людей почали з’являтися телевізори.
“Ми розуміємо, що одне діло чути [про свято], а інша справа — побачити. Особливо, коли там, у передачах, твої улюблені актори, яких ти бачив у кіно. Вони святково вбрані, там шампанське, мандарини, яких тоді ніяк було не купити. Так і створювали новий культ”, — говорить Євген Савісько.
Культуролог вважає, що радянська влада скопіювала образ Діда Мороза зі Святого Миколая.
“Радянські ідеологи зробили його за такою ж схемою: борода, любить дітей, подарунки та інше. Однак насправді Дід Мороз має зовсім інше походження. Він відомий в Україні та на найближчих територіях, таких як Білорусь і Росія, як Мороз, Морозенко, Студенець, Тріскун, Карачун та Зимник”, — пояснює культуролог Євген Савісько.
Насправді ж Дід Мороз на території України, Білорусі та Росії був кривавим персонажем, якого всі боялися.
“Він заманював людей у ліс. Особливо любив заманювати дітей, і там заморожувати їх. Він приносив смерть, був уособленням смерті, морозу та нестримної люті”, — говорить Євген Савісько.
Аби улестити Діда Мороза, люди проводили спеціальні обряди в надії, що він їх не скривдить.
“Господар виходив з хати та зачиняв її, а дружина зачиняла двері на всі засувки. Чоловік виносив із собою по зразку кожної страви, яка ставиться на Святвечір, і робив замовлення до Мороза: “Морозе, Морозе! З’їж і не чіпай ні мене, ні родину, ні худобу, ні пшеницю!” Тобто робили замовлення, бо боялися його”, — переказує Савісько.
Таку “жертву” приносили не в Новий рік або іншу конкретну дату. Це міг бути будь-який морозний зимовий день.
“Є відома версія про те, що гірлянди на новорічних або різдвяних ялинках з’явилися завдяки Мартіну Лютеру, засновнику протестантизму та руху реформації”, — розповідає культуролог.
Однак в українській історії існує інша версія цієї традиції.
“[За легендою] люди розвішували рештки інших людей на ялинках — не для прикрашання, а для задобрювання. У стародавні часи так задобрювали самого Діда Мороза, щоб він не чіпав живих. Також є версія, що сам Дід Мороз “прикрашав” ялинки рештками людей, щоб помітити свій ліс, свою територію. Тому оці всі гірлянди… уявіть, що це шлунки та рештки людей. Ця традиція йде звідти”, — стверджує Євген Савісько.
Лише з часом люди стали прикрашати ялинки фруктами, шишками та свічками.
Сама ялинка у традиційному її вигляді походить від язичницьких культів. Це була основа, яку радянська влада інтерпретувала по-своєму.
“У Європі ялинки прикрашали раніше, а в Україні новорічної ялинки фактично не було до 1930-х років. Ялинка вважалась “панськими забаганками”. Як у селянина могла бути ялинка? Її треба було комусь садити, а люди прокидались о 4-й ранку, щоб працювати у полях та на городах. Взимку, коли діти не заважали, теж було багато роботи: в’язати та вишивати”, — пояснює Савісько.
У 1873 році російський драматург Олександр Островський, нібито вражений легендами про жертвоприношення дівчат Діду Морозу, написав п’єсу “Снігуронька”. У ній він представив Снігуроньку як дитину Діда Мороза та Весни-Красни. Однак її доля у п’єсі трагічна: вона гине під час ритуалу вшанування бога сонця Ярила.
“Насправді це байка російської версії. Снігуронька була тією самою жертвою у жертвоприношеннях. Молоду та цнотливу дівчину давали як жертву цьому Морозу. Це робили, щоб він не чіпав інших живих”, — пояснює культуролог.
Тож образ Снігуроньки до революції 1917 року був пов’язаний лише з зимою, а не з Новим роком або Різдвом.
У 1935 році в Радянському Союзі образ дівчини вирішили використати як символ новорічних свят для дітей. Снігуроньку представили як онучку Діда Мороза, а про її батьків ніколи не згадували.
“Щоб пом’якшити оцю кривавість, у Радянському Союзі почали писати, що це все Островський [вигадав]”, — зазначає співрозмовник.
На радянських листівках та в мультфільмах Снігуроньку зображували маленькою дівчинкою у блакитному вбрані, яка любила тварин і допомагала Діду Морозу роздавати подарунки.
“Насправді все набагато жахливіше, якщо дізнатися правду походження свята та цих персонажів”, — підсумовує Євген Савісько.
14 січня українці відзначатимуть свято Старого Нового року. В Україні вже давно перейшли з юліанського на григоріанський календар, та багато хто не захотів відмовлятись від традиції святкувати Новий рік за старою датою — так у календарі й з’явилося це свято. Також цього дня відзначають Різдвяні святки та вшановують Василя Великого. У матеріалі за посиланням вище — детальніше про цей день.