Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Валерій Коржов все життя сумлінно працював, здобув три вищі освіти, а на пенсії відкрив два власних підприємства. На повномасштабну війну він пішов першого ж дня та загинув через два місяці.
Про життєвий шлях Валерія Коржова Вільному радіо розповіла його дружина Алла.
Вільне радіо щодня розповідає про військових і цивільних, які стали жертвами російської агресії проти України. Ми прагнемо, аби їхні імена не залишилися лише статистикою. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його/її життя, заповніть анкету для рідних та знайомих загиблих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих. Це безкоштовно.
Валерій народився 8 листопада 1969 року у місті Олександрія Кіровоградської області. Після школи він пройшов строкову службу ще у Радянській армії, а потім закінчив Харківське вище військове авіаційно-інженерне училище.
Згодом влаштувався на роботу інспектором служби державного пожежного нагляду воєнізованої пожежної частини. Потім було знайомство з Аллою, весілля та народження доньки. Вони проживуть разом щасливі 23 роки.
За життя чоловік здобув ще пару вищих освіт: закінчив Академію цивільного захисту України за спеціальністю “Пожежна безпека”, а також Кіровоградський національний технічний університет за спеціальністю “Промислове та цивільне будівництво”.
У вільний від навчання та роботи час чоловік обожнював займатися боксом.
“Він дуже любив бокс. Й навіть спонсорував там якісь змагання. Ще іноді любив на рибалку їздити. Але більшість свого часу присвячував роботі — був справжнім трудоголіком. Навіть не фотографувався, бо не було часу на це”, — зізнається Алла.
З 2009 року чоловік вийшов на пенсію зі служби в МНС України та зареєстрував власне приватне підприємство. Через два роки відкрив вже друге підприємство.
“В нього була будівельна компанія й він зовсім не відпочивав багато років. Він займався електрообладнанням — проводив електрику, під’єднував електроприлади, встановлював котли, електроустановки та електроопалення. Ще в нього ліцензія була і він встановлював обладнання для пожежної безпеки. Свого часу будинки будували навіть та дахи перекривали. Навіть коли був час на відпочинок — він ще займався бджолярством. Своя пасіка в нас була. Він навіть не припускав думки взяти якусь відпустку”, — згадує дружина.
Мав плани спробувати й інший бізнес. Все вчився робити по дому та шукав себе.
“Він був людиною, яка завжди всюди їздила на машині. Якби була дорога у квартиру й до туалету для машини — він би й туди їздив. Був трудоголіком та дуже розумним. Працьовитий чоловік, який вмів робити усе: поміняти кран, фільтри, котел розібрати і так далі. Все робив і прям любив скрупульозно колупатися у цьому. Був світлою та людиною доброю, допомагав людям, любив доньку. Вони планували свою IT- фірму зробити”, — говорить вдова.
Як тільки почалось повномасштабне вторгнення чоловік пішов у місцевий Територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, де добровольця мобілізували.
“Почалася війна, взяв документи й пішов у військкомат. Однак одразу прям не взяли, сказали: “поки чекаєш” й він поїхав на роботу. Знайшов вже новий об’єкт для роботи, а наступного дня його терміново викликали у військкомат”, — розповідає вдова.
Старший лейтенант встав на захист держави від окупантів як командир взводу технічної розвідки ремонтно-відновлювального батальйону. Захисник спочатку боронив Миколаїв, а потім Херсонську область. З близькими зв’язок завжди підтримував — хоча б відправляв смайлик дружині, щоб вона знала, що він живий.
“Він і технікою займався, і у розвідку ходив — прощався зі мною кожні три дні, коли йшов на завдання. В останній раз як він телефонував — у нього такий голос вже помираючий був. Я питала: “Що з тобою?”, і в нас зв’язок обірвався. Я навіть не знаю чи був він тоді вже поранений”, — зі сльозами згадує дружина.
Загинув захисник 23 квітня 2022 року поблизу села Таврійське Херсонської області.
“Тоді й начальник штабу їхній загинув — 23-річний хлопець. Його мати казала, що приїжджали всього два побратими, які вижили, але й вони через тиждень теж загинули. Там був бій страшний й вони всі в бою загинули. Їх було понад 500 чоловіків”, — стверджує дружина.
За офіційними даними це сталося “під час виконання бойового завдання, при безпосередній участі у бойових діях та здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації”.
Проте ніяких деталей загибелі не знає навіть родина. Відомо лише, що він дістав осколкове поранення. Чоловіку було 52 роки.
Через чотири дні після трагедії родині повернули тіло захисника. Поховали його на кладовищі у рідній Олександрії.
У чоловіка залишилась дружина та 23-річна донька.
“Був турботливим, добрим, люблячим батьком, чоловіком, сином, братом та зятем. Завжди відкликався на чужу біду, допомагав людям”, — говорить про чоловіка його донька Єлизавета.
Указом Президента України від 18.05.2022 року №347 Валерія Коржова посмертно нагородили Орденом Богдана Хмельницького III ступеня.
Родина прагне, аби Валерію надали звання “Героя України”. Для цього вони створили петицію. Ви можете підтримати родину загиблого захисника, підписавши ініціативу за посиланням.
Світла пам’ять.