Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання тих, чиє життя забрала російсько-українська війна. Цього дня згадаймо Юрія Сиротюка, який у цивільному житті працював на будівництві. З перших днів повномасштабного вторгнення чоловіка призвали на службу. Життя захисника обірвалося в Курській області.
Про життя військового Вільному радіо розповіла його дружина Лілія.
Вільне радіо щодня розповідає про військових і цивільних, які стали жертвами російської агресії проти України. Ми прагнемо, аби їхні імена не залишилися лише статистикою. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, заповніть анкету для рідних і знайомих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами. Це безкоштовно.
Народився Юрій Сиротюк 21 лютого 1995 року в селі Завадові на Львівщині. Там пройшли його дитячі та юнацькі роки.
“В дитинстві та дорослому віці був дуже допитливий. Любив домашніх та свійських тварин. Часто приносив котів додому, піклувався й так залишав у себе”, — розповідає дружина військового Лілія.
Юрій, за її словами, захоплювався фантастикою — як українською, так і світовою, а ще любив дивитися пізнавальні відео на історичну тематику.
Після школи хлопець вступив до Вищого професійного училища №34 у Стриї, де здобув кваліфікацію техніка-будівельника за спеціальністю “Будівництво та експлуатація будівель та споруд”.
Завершивши навчання, з листопада 2015 по квітень 2017 року Юрій проходив строкову службу в навчальному центрі “Десна”. Далі поїхав працювати на будівництві в Чехії та Польщі.
З Лілією Юрій одружився в жовтні 2021 року.
“Він був добрим, веселими та любив підтримувати розмову. Завжди щось цікаве розповідав у компанії з друзями або родичами”, — ділиться дружина військового.
А ще, каже вона, Юрій любив готувати для рідних і друзів. Його фірмовою стравою був плов у казані.
“Це була така традиція, яка збирала всіх разом і приносила радість”, — згадує Лілія.
Перед початком повномасштабного вторгнення Юрій працював керуючим у магазині з продажу техніки та будівельних інструментів.
Військовий шлях чоловік розпочав з перших днів російського вторгнення — 26 лютого 2022 року.
“Юрію прийшла повістка, бо він був у першому резерві, адже проходив строкову службу незадовго до цього”, — каже дружина військового Лілія.
Спочатку чоловік проходив військову службу в роті охорони при Територіальному центрі комплектування.
У червні 2022 року в Лілії та Юрія народився син Данило.
“Чоловік на той час служив, але все ж зміг бути присутнім на пологах. Для нього це було справжнє щастя. Й одразу в ньому відчулася батьківська турбота — щоразу, коли повертався додому, Юрій приділяв сину всю свою увагу. Знаєте, буває по-різному, але для нього це було особливе відчуття — бути поруч зі своєю дитиною”, — каже Лілія.
Під час відпусток Юрій возив родину відпочивати в гори, відвідував з сином дитячі кімнати й зоопарк, водив його на прогулянки.
З середини червня по кінець липня 2022 року військовий проходив навчання в центрі підготовки десантно-штурмових військ. І вже з серпня активно брав участь у бойових діях.
Юрій був навідником зенітної артилерійської установки ЗУ-23-2 у третьому відділенні зенітного артилерійського взводу аеромобільного батальйону 80-ї окремої десантної штурмової бригади.
Спочатку військовий був на Херсонському напрямку. Там на зупинці в одному з сіл він знайшов собаку з маленькими цуценятами. Одного з них захисник забрав у свою родину.
“Спершу один із песиків став улюбленцем їхнього командира, але після його загибелі Юрій узяв собаку до себе. Влітку, коли повернувся додому, він привіз із собою Сірі, так звуть собаку”, — каже Лілія.
Ще одного чотирилапого чоловік передав своєму бойовому другові.
“Юрій бачив покинутих тварин і завжди намагався їм допомогти. Разом із побратимами вони забирали собак і котів до себе, ділилися їжею, знаходили для них безпечний прихисток”, — ділиться співрозмовниця.
Наприкінці 2022 року Юрій брав участь у наступальній операції в Серебрянському лісництві поблизу Кремінної в Луганській області. А вже за рік брав участь в оборонній, а згодом і в наступальній операції на Бахмутському напрямку. Також Юрій був учасником у боях поблизу Іванівського, Ступочок, Часового Яру, Андріївки та Кліщіївки.
“Юрій завжди виконував завдання, прикривав повітряний простір за допомогою ПЗРК (переносного зенітно-ракетного комплексу, — ред.) та відбивав штурми. Що б не було, він підвозив боєприпаси, навіть тоді, коли інші не хотіли”, — каже дружина Лілія.
У жовтні 2023 року Юрія призначили на посаду головного сержанта-командира відділення управління зенітного ракетного взводу аеромобільного батальйону 80-ї окремої десантної штурмової бригади.
Далі Юрія з бригадою відправили на бойове завдання в Курську область, де він протягом трьох місяців брав участь у штурмових і оборонних діях.
“Найбільше Юрій мріяв про те, щоб війна нарешті закінчилася і він зміг повернутися додому, до своєї сім’ї. Знаєте, це була проста, але найбільша мрія — жити в мирі, бути поруч із рідними. Він, як і багато хто, хотів спробувати себе в чомусь новому, можливо, почати власну справу, більше реалізуватись у житті. Мріяв збудувати будинок, облаштувати все для сім’ї”, — розповідає дружина військового.
За життя захисник був народжений відзнакою президента України “За Оборону України”, орденом “Слава України”, подякою від керівництва бригади та батальйону, лауреатом номінації “Цвіт нації” та нагрудним знаком “Ветеран війни”.
Загинув Юрій Сиротюк 25 листопада 2024 року у Суджі Курської області внаслідок удару по позиціях. Понад місяць, аж до 1 січня 2025-го, його вважали зниклим безвісти, допоки тіло не вдалося знайти.
Поховали військового 4 січня 2025 року в селі Голобутові на Львівщині.
Рідні створили петицію з проханням надати Юрію Сиротюку звання Героя України.
Вічна та світла памʼять захиснику.