Щодня о 9 ранку в Україні вшановують хвилиною мовчання всіх, хто загинув внаслідок російсько-української війни. 27 жовтня згадаймо 10-річну Катерину Вінарську, яку двічі розстріляли окупанти.
Історію загибелі дівчинки розказали у виданні Global NEWS.
Катерина жила з родиною у Харкові. Коли почалось повномасштабне вторгнення, батьки відправили її у село Новий Бурлук до бабусі та дідуся. Оскільки у той момент, на відміну від Харкова, село не обстрілювали. Вже в першу ніч у селі, Катя почула вибухи від обстрілів.
Бабусі треба було їхати на роботу, але вона хвилювалась за дівчинку і на наступний день попросила дідуся не залишати її одну. Тому, коли дідусь поїхав забирати бабусю з роботи, то взяв Катю з собою.
Коли вони вже їхали додому, окупанти відкрили вогонь по машині.
“Виїжджали ми до дороги десь 100 метрів. Проїхали, по машині почулось таке, як дріб. Онука позаду сиділа, і лізе наперед. Я кажу: Катя, куди ти лізеш, зараз будемо вдома! Вона підіймає курточку і каже: Бабуся, подивись!. А в неї тут дірочка…”, — згадує бабуся Марія Ківшарь.
Поранення було у живіт. Родина проїхала ще, але далі їх не пустив танк окупантів.
“Дідусь кричав, сварився, по танках кулаками бив. Я кричу: “Є медик?” Прийшов хлопець, подивився, каже – в неї куля на виліт, ви її довезете до найближчої лікарні”, – розповіла бабуся Марія Ківшарь.
Військовий допоміг та зробив знеболюючий укол. Потім перемотав рану та дав бабуся сигнальні ракети з собою. Сусіди допомогли зробити білий прапор з сорочки і дідусь з бабусею повезли поранену Катю у Чугуїв.
Поблизу Базаліївки вони проїхали колону російських військових. Бабуся тримала білий прапор та запустила сигнальну ракету, щоб позначити себе. Однак це не завадило солдатам окупаційної армії відкрити вогонь по цивільній машині.
Так сім’я вдруге потрапила під прицільний вогонь росіян. Катя сиділа на передньому сидінні машині і загинула від нових поранень. Дідусь та бабуся також дістали поранень. У Марії Ківшарь куля застрягла в легенях. Одна з куль пробила бензобак, отже далі їхати на машині вони не змогли.
“Вона очима дивилась на мене так… Думала, бабуся її врятує. Ці оченята щоночі в мене перед очима”, — плаче бабуся.
Не дивлячись на обстріл, вони змогли вмовити окупантів взяти їх з собою, щоб довезти до міста. Однак через деякий час один з загарбників сказав їм, що дівчинка вже померла.
“Дідусь взяв її на плече і в неї спинка оголилась. З нирки бризкала кров. Я торкнулася її голови, а в неї там дірка”, — згадує Марія.
Пішки вони дійшли до найближчого села і попросили допомоги. Селяни швидко покликали лікаря, але той сказав, що вже нічого не може зробити.
“Кобилою привезли Катю додому, поховали вдома в садку. Дідусь два дні лежав вдома на похованні… Якби не друзі, сусіди, куми – його б вже не було!”, — каже бабуся дівчинки.
Пізніше Катерину Вінарську перепоховали на сільському кладовищі Нового Бурлука. Дідусь приніс на могилу дитячий рюкзак з її улюбленими речами, оскільки одного разу Катя наснилась йому та попросила привезти їй рюкзак.
Катя була єдиною дитиною в родині. Вона дивом народилася, бо важила лише 860 грамів. У мами дівчини до цього було кілька викиднів.
“Вона мріяла стати лікарем. Любила дельфінів, єдинорогів, їй хотілося качечку. Вона любила камінчики збирати, їх перефарбовувала і знала все про Чорнобиль”, — каже Марія Ківшарь.
Харківські правоохоронці 12 жовтня ексгумували тіло Каті для встановлення всіх обставин смерті і документування її вбивства.
Вшануймо загиблу хвилиною мовчання.
