Щодня українці вшановують хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Серед них — військовий Андрій Романюк. Він брав участь у Революції Гідності, а згодом долучився до війська, збрехавши про вік. Під час повномасштабного вторгнення Андрій загинув поблизу Нью-Йорка на Донеччині.
Про Андрія Романюка розповіли ТСН.
Вільне радіо розповідає історії тих, чиє життя забрала російсько-українська війна, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його життя, заповніть анкету для рідних та знайомих загиблих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих.
Андрій Романюк був бійцем штурмовго батальйону “Карпатська Січ”. Серед побратимів мав позивний “Воробей”.
Свій шлях воїна Андрій розпочав ще підлітком під час Революції Гідності. Після вирушив на фронт, до добровольчого батальйону “Айдар”, збрехавши про своє повноліття. Його відправили в тил, коли дізналися, що йому лише 16. З повномасштабною війною він пішов до війська знову.
“Воробей” боронив Київ, потім Чернігівщину, Харківщину та околиці Бахмута. Пройшов різні ділянки фронту і як піхотинець. Зазнав поранення і став оператором безпілотника. Працював навіть на гексакоптерах.
“Це той самий дрон, якого так бояться росіяни, і який прозвали “Бабою-Ягою”. Пілоти таких дронів серед пріорітетних цілей у ворога, бо ці пташки і мінують територію, і скидають чималу кількість боєприпасів на голови росіян. Тож за екіпажем “Вороб’я” полювали”, – розповів його друг і фронтовий журналіст Олег Корнієнко.
Андрій загинув на Донеччині. Він повертався з позицій між районом Нью-Йорка й Торецька. Коли з побратимами вони доїхали до блокпосту, зупинилися, щоб роздягнутися. В машину росіяни поцілили “Ланцетом”. Весь екіпаж посікли осколки. Андрій намагався врятувати тяжко пораненого побратима та сам втратив забагато крові.
Напередодні загибелі Андрій почав керувати взводом безпілотних систем у штурмовому батальйоні “Карпатська Січ” і мав отримати звання офіцера.
Андрій мріяв про будинок у лісі. Взяв з притулку собаку Ельзу, яку дуже любив. Встиг підготувати кілька екіпажів нещодавно мобілізованих хлопців. Планував одружитися з коханою Тетяною.
“Вчора вони зробили тричі постріли в небо, і я не розумію, чому всі кулі влучили в мене.
Ічора тебе віддали Богу і я не розумію, чому присмак землі залишається у моєму роті.
Вчора я цілувала холодні губи, мого найкоханішого носика, тримала холодну найніжнішу руку і не розуміла, чому ти не грів мене, як завжди.
Вчора я згадувала про нашу першу зустріч і не розуміла, чому ти не доповнив ці історії своїми враженнями.
Вчора я перебирала твої речі і не розуміла, чому твій запах досі не покидає моєї голови.
Вчора я обіймала твій портрет, і не розуміла, чому ти не обіймаєш мене так міцно, як робив це завжди.
Вчора я зустрілась з Миколою, і не розуміла, чому я не почула жодної згадки про вашу службу, як це було завжди.
Вчора я повернулась на квартиру, лежала у ліжку, написала тобі з черговим проханням передзвонити, як тільки ти повернешся і повечеряєш, але я не розуміла, чому уже 6 днів ти не пишеш мені.
Вчора тебе забрали. Вчора не стало і мене. І тільки сьогодні я все зрозуміла.
Памʼятайте і говоріть про Героя Андрія. Бо таких, як він, більше не буде ніколи”, — написала у соцмережі дівчина після похорону коханого.
Чоловіка поховали у Вінниці.
Андрію назавжди залишиться 26 років. У нього залишились мати та наречена.
Світла пам’ять полеглому захисникові.