Щодня о 9 ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, хто загинув через загарбницьку війну Росії проти України. 56-річний Іван Соловей з Волинської області — один із них. Чоловік обороняв країну від початку відкритого вторгнення. 26 липня 2023 року захисник загинув поблизу Роботиного. Та рідні отримали підтвердження цього в лютому: понад пів року Івана вважали безвісти зниклим.
Вільне радіо щодня розповідає про військових і цивільних, які стали жертвами російської агресії проти України. Ми прагнемо, аби їхні імена не залишилися лише статистикою. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, заповніть анкету для рідних і знайомих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами.
Іван Соловей народився та жив у Привітному Волинської області. Чоловік здобув середню освіту та працював механізатором, а згодом водієм. Довгий час він їздив і на заробітки за кордон.
“У тата золоті руки, він все вмів робити. Дуже любив риболовлю (і літню, і зимову), завжди виділяв час для неї, а також “тиху охоту” (збір грибів, — ред.). Тато виріс без батька — він покинув його в дитинстві. І приклад йому не було з кого брати. Але він сам став тим прикладом, найкращим чоловіком і татом”, — розповідає Вільному радіо донька загиблого Наталія Турук.
Дуже добрий і люблячий — таким Наталія згадує батька.
“Він дуже любив свою сім’ю, дружину, дітей. Поважав, цінував, постійно радував, виконував наші дитячі мрії. Тато допомагав іншим. Був неконфліктний: любив все вирішувати мирно. Але якщо щось йшло не так, завжди відстоював позицію та не давав ображати ані себе, ані інших”, — ділиться співрозмовниця.
На початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну, 2 березня 2022 року, Іван Соловей вирішив долучитися до української армії.
“Тато не чекав повістки, а сам пішов захищати країну, сам так вирішив. Бо був дуже сильний, мужній і відважний. Спочатку служив у теробороні, потім 50-му батальйоні, а тоді 118-ій бригаді. З того, що я знаю, він був на кордоні з Білоруссю, а пізніше вже відправили на Запорізький напрямок”, — каже донька оборонця.
У 118-ій окремій механізованій бригаді захисник був старшим сержантом, командиром бойової машини.
Про військову службу, додає донька, він майже нічого не розповідав родині.
“Тато оберігав нас, тому нічого й не повідомляв нам і мамі, щоб на переживали. Він ще й, навпаки, нас підбадьорював”, — згадує Наталія.
Життя захисника обірвалося 26 липня 2023 року поблизу Роботиного, що в Запорізькій області. Та понад пів року рідні сподівались, що йому вдалося вижити.
“26 липня він вирушив на бойове завдання, а нас попередив, що не буде зв’язку мінімум три дні, щоб ми не хвилювались. Але вже 29 липня нам принесли сповіщення, що батько зник безвісти. Ми шукали його довгих 6,5 місяців… Вірили, що живий. Але 5 лютого всі наші очікування зруйнувались — прийшов збіг ДНК”, — розповідає донька полеглого захисника.
Поховали Івана Солов’я 10 лютого 2024 року в рідному селі. Йому назавжди залишиться 56.
Крім Наталії, вдома на захисника чекали донька Вікторія, дружина Леся, зять Олександр та онуки — Артем й Еліна.
“Він дуже для нас близька людина. У нас були теплі відносини. Завжди щось підкаже, порадить. Ми ним пишаємось, він приклад справжнього, мужнього та відважного чоловіка. Він не боявся. Внуки дуже його любили та люблять. І він в них душі не чаяв. Для нас це дуже важка втрата, дуже бракує його, сильно сумуємо”, — зізнається Наталія.
В Івана, каже донька, було чимало планів і мрій після повернення з фронту.
“Те, що стосується будинку, господарства, а також сім’ї. Він хотів і далі допомагати дітям та онукам. Але мріям, на жаль, не судилося збудитись. Зараз лишився лише біль, сум, сльози. Як гірко і боляче приходити до тата на могилу та розуміти, що так, як раніше, вже не буде. Він вже не прийде, не обійме, не заговорить… лише дивиться з портрета на хресті на нас”, — з сумом говорить донька загиблого.
Світла пам’ять захиснику України.