Маленьке село у степу перетворилося на один з промислових та залізничних хабів Донбасу та 93 роки тому набуло статусу міста. А перші поїзди з’явилися тут півтора століття тому.
Про важливі віхи з історії міста Вільному радіо розповідає старша наукова співробітниця Костянтинівського краєзнавчого музею Ася Аренсбург.
За даними істориків, Сантуринівку заснував у 1812 році переселенець з Греції, поміщик Пантелеймон Номікосов. На територію нинішньої Донеччини він прибув з Донщини.
“Прізвище Номікосових внесене у перелік прізвищ війська Донського: грек став козаком, а грецькі переселенці на Дону — дворянами. Уряд роздавав землі півдня країни з умовою їх заселення”, — каже працівниця музею.
Новий власник цих земель сумував за рідними краями, тому вирішив дати поселенню грецьку назву.
“Своє ім’я це село отримало за бажанням власника та пов’язано з рідним та пам’ятним для нього місцем у Греції, що має подібну назву — островом Санторіні в Егейському морі”, — розповідає Ася Аренсбург.
Тодішня Сантуринівка розташовувалась в історичному центрі сучасної Костянтинівки. Це в районі північного шляхопроводу та виконкому.
“Номікосов придбав землю у бахмутського купця Четверикова. Головною перевагою цього місця у сільськогосподарському відношенні було те, що вони вважалися найкращими сіножатями у Бахмутському повіті”, — зазначають у музеї.
Село зростало повільно: на 1859 рік у Сантуринівці у 54 дворах мешкали всього лиш 280 людей. Разом із селом росла й родина власника маєтку: у Пантелеймона Номікосова було 6 синів, тож кожному треба було передати наділ землі та господарство.
“Номікосов виділив частину землі та селян своєму синові Костянтину, й утворилося село Костянтинівка — воно складалося з 2-х дворів та 29 жителів обох статей”, — розповідає історикиня.
Змінився і власник самої Сантуринівки. Його нащадок ухвалює рішення, яке докорінно змінює долю села та згодом перетворить його на промислове містечко.
“На початку 1890-х маєток у Сантуринівці перейшов наступному представнику династії Дмитру Костянтиновичу Номікосову. Його частину він продав у 1895 році під будівництво там скляного заводу”, — каже старша наукова співробітниця музею.
На межі ХІХ-XX століть Сантуринівка трохи посунулася географічно та змінила статус.
“У кінці ХІХ століття село Сантуринівку перенесли на нове місце — нині це південна околиця міста. Зараз ця частина міста зветься “Стара деревня” — це поруч із залізничним вокзалом. Вона стає волосним селом — центром Сантуринівської волості”, — розповідає працівниця музею.
Хоча йшлося на той момент все ще про невеличке поселення з трохи понад пів тисячею мешканців. Щодо села Костянтинівка — саме на його території згодом побудували однойменну залізничну станцію, і з березня 1872-го тут запустили залізничне сполучення.
Тож Сантуринівка почала стрімко розвиватись: з’явилися десятки промислових підприємств, сюди почали вкладати кошти іноземці (зокрема бельгійці), які теж оселилися тут. Так, у 1897 році бельгійські капіталісти звели на території нинішньої Костянтинівки керамічний завод “Торецьке товариство вогнетривких виробів” та залізопрокатний завод.
Отже, початок XX століття з його бурхливим розвитком став справжньою “золотою добою” цього містечка, як і Донеччини в цілому. А потім почалася Перша світова, більшовицький переворот 1917 року та національно-визвольні змагання.
На зміну царському режиму прийшли “червоні”, які зламали старий державний устрій та почали будувати нову Країну Рад.
У 1926 році Костянтинівка набула статусу селища міського типу. А з 1932 року стала містом обласного підпорядкування, розповідає директорка Костянтинівського краєзнавчого музею Ріта Карпова.
“Від 4 квітня 1932 року є “Протокол засідання президії ВУЦИК про реорганізацію органів влади в Горлівському, Риковському, Артемівському, Ворошиловградському, Костянтинівському та Кадіївському районах”. Постановили вказані райони розформувати, а смт Горлівка, Ворошиловське та Костянтинівка віднести до категорії міст”, — пояснює очільниця Костянтинівського музею.
Відтоді почався розвиток Костянтинівки вже як міста, одночасно зі стрімкою індустріалізацією Донбасу та усієї країни.