Підтримайте Вільне Радіо
Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Серед них — Вадим Радченко з Дніпропетровщини. Він повернувся з-за кордону, щоб стати на захист рідної країни. Лейтенант поліції, сапер, штурмовик — все це про захисника, якому тепер назавжди 26 років.
Про життєвий шлях і загибель Вадима Радченка журналістам Вільного Радіо розповіла його наречена Аліна.
Вільне Радіо публікує історії загиблих під час російсько-української війни, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, ви можете заповнити анкету для рідних та знайомих загиблих або написати нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих. Це безкоштовно.
Вадим Радченко народився 2 липня 1998 року в селі Червоноіванівка Дніпропетровської області. До 6 класу ходив у місцеву школу, потім — до школи-інтернату у місті Камʼянське. З 13 років Вадим разом з молодшим братом жив в опікунів.
Хлопець активно займався спортом, зокрема футболом. Грав у дитячо-юнацькій футбольній школі “Надія”, а згодом — за футбольний клуб “Рапід”. За свою гру він здобув чимало грамот, дипломів, медалей, подяк та навіть нагороду “Найкращий гравець команди”.
Вадим Радченко закінчив Індустріальний коледж Українського державного хіміко-технологічного університету. Продовжив освіту у Дніпрі — в Національному технічному університеті “Дніпровська політехніка”, де здобув ступінь магістра нафтової інженерії.
До початку повномасштабного вторгнення Вадим працював за кордоном, але війна змінила плани на життя. Він повернувся й у 2024 році добровільно вступив до лав захисників. Служив лейтенантом поліції, долучився до штурмового полку “Сафарі” об’єднаної штурмової бригади Нацполіції “Лють”.
Як сапер, він був одним із тих, хто йде першим, ризикуючи щосекунди. Брав участь у боях на Торецькому напрямку, мав статус учасника бойових дій. Наречена Аліна згадує його часті слова:
“Я готовий померти, якщо це зупинить ворога хоч трохи”.
Першого поранення чоловік зазнав 11 вересня 2024 року. Але після місячного лікування повернувся на позиції — бо відчував, що потрібен побратимам.
“Усі, хто знав Вадима, пам’ятають його усмішку. Він ніколи не проходив повз, завжди зупинявся, щоб підтримати — чи то побратима, чи незнайому бабусю на вулиці. Його світло відчував кожен”, — розповідає кохана захисника Аліна.
10 грудня 2024 року Вадим дістав тяжких вибухово-опікових поранень під час виконання бойового завдання поблизу Дружківки. Його доставили до обласної лікарні імені Мечникова, де він боровся за життя шість днів. 16 грудня 2024 року серце лейтенанта зупинилося. Йому було 26 років.
Вадим мріяв про вільну Україну — не лише як ідею, а як спосіб життя. Хотів одружитися, збудувати дім, виростити дітей. Планував подорожі, спільну справу з коханою. Але ворог обірвав ці мрії.
“Він любив мене так, як світ не вміє. І в цьому — вся глибина. Вадим вмів любити: щиро, до кінця, без захисту”, — згадує наречена Вадима.
Вічна шана полеглому захисникові!