Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Підтримайте Вільне Радіо
Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Серед них — уродженець Хмельницького Дмитро Ткачук, який після початку відкритої війни повернувся з-за кордону, аби долучитися до війська. Чоловік ніс службу в роті безпілотних авіаційних комплексів 10 окремої гірсько-штурмової бригади.
Про життя і загибель Дмитра Ткачука розповіли на Платформі пам’яті “Меморіал”.
Вільне Радіо публікує історії загиблих під час російсько-української війни, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, ви можете заповнити анкету для рідних та знайомих загиблих або написати нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих. Це безкоштовно.
Дмитро Ткачук народився 18 лютого 1990 року у Хмельницькому. Закінчив Хмельницьку загальноосвітню школу №7. Колишні сусіди згадують, що в дитинстві Дмитро мав багато товаришів та любив грати в хокей і футбол разом із сусідськими дітьми. Він був відкритим, товариським і добрим хлопцем.
Після завершення школи Дмитро здобув фах економіста у Хмельницькому університеті економіки і підприємництва. Згодом одружився, в нього народилися дві доньки.
Чоловік обожнював автомобілі та все, що з ними пов’язано. Працював автослюсарем, а згодом поїхав за кордон — працював у Литві водієм фури. За словами двоюрідного брата загиблого Олександра Ткачука, Дмитро хотів трохи попрацювати й побачити світ.
Після початку повномасштабного вторгнення Росії Дмитро повернувся до України. У 2023 році він добровольцем пішов на фронт.
Чоловік служив у роті безпілотних авіаційних комплексів “Аркан” 10 окремої гірсько-штурмової бригади “Едельвейс”. Спершу воював у піхоті, але потім почав перевозити боєкомплекти і їжу та змінювати людей на позиціях. Серед побратимів мав позивний БМВ.
За мужність на полі бою Дмитро отримав низку відзнак і подяк.
Командир взводу Павло Свиридюк з позивним Морячок, який понад два роки воював із Дмитром, у коментарі “Суспільне. Хмельницький” згадує побратима як надійного товариша.
“Без перебільшень, він був дуже доброю та відповідальною людиною, на яку завжди можна було покластися. Я довіряв йому, так само довіряв і весь особовий склад. Згодом він став водієм, возив боєкомплект і харчі, змінював особовий склад на позиціях. Усі знали: якщо їдуть з Дмитром, то їм не страшно, бо знали, що з ним обов’язково доїдуть”, — говорить Павло Свиридюк.
Для родини Дмитро був опорою та підтримкою. Його дружина Олена Школьник-Ткачук згадує:
“Я вдячна долі за те, що він був у моєму житті. Хай і не до старості разом, але ми пройшли стільки всього і в горі, і в радості, і в здоров’ї, і в недузі, що не кожен зможе пройти такий шлях навіть за багато років. Він був найкращим татом і чоловіком. Назавжди у пам’яті і наших серцях”.
18 липня 2025 року в Сіверську на Донеччині під час ротації особового складу росіяни FPV-дроном атакували автівку, за кермом якої був Дмитро Ткачук. Військовий зазнав смертельних поранень внаслідок ураження.
Попрощалися із захисником у Свято-Георгіївському храмі міста Хмельницький. Поховали воїна на Алеї Слави у мікрорайоні Ракове.
У Дмитра залишилися дружина, дві неповнолітні доньки та сестра.
Вічна пам’ять.