Цього року Масниця, або ж Колодій, припадає на період 24 лютого по 2 березня. У ці дні українці за давньою традицією зустрічають весну з гуляннями, іграми та традиційними стравами. Але що саме ставили наші предки на святковий стіл — млинці чи більш звичні для української кухні вареники? Розбираємось в історії та звичаях Масниці-Колодія з культурологом.
У слов’янській культурі Масниця закріпилася як одне з найдавніших свят. Але на території сучасної України її знали під іншою назвою.
“Перші згадки про це свято [в історичних документах] мають назву Колодій. Свято має дохристиянське походження і було присвячено початку Нового року. Але не сучасному Новому року. За старим (юліанським) календарем це було святом Євдокії або Євдохи у православних, які просто адаптували під свої потреби язичницьке свято. І саме українська назва свята була Колодій. Назва походить від слова “коло”. Тобто немає початку та немає кінця життя. Коло є завершенням циклу кінця зими та початку теплої пори року”, — розповідає Вільному радіо культуролог Євген Сависько.
Точних дат, коли в Україні почали святкувати Колодій, немає. Однак 20 грудня 1699 року російський імператор Петро I переніс початок року на 1 січня. Відтоді Новий рік стали відзначати за новою датою.
“Нас намагалися віддалити від наших традиційних свят, тому що в нас завжди новий рік починався з початком весняного сільського господарського циклу, коли починалися оранки, сіяння, роботи на городах. Тоді ж промисловості не було — всі жили за сільськогосподарським циклом”, — пояснює культуролог.
Однак свято Колодія збереглося в українській традиції.
“В нас тоді були такі люди — колодії, тобто ті, хто роблять коло на свято. Ще одним образом свята були колоди — неодруженим дівчатам та хлопцям прив’язували дерев’яну колоду, щоб усі бачили, що вони “неправильні”. Це було своєрідне покарання за те, що вони вчасно не одружилися. З них сміялися на святі, й вони намагалися якнайшвидше одружитися, щоб позбутися колоди. Але зняти з такого хлопця колодку мала право тільки дівчина, яка хотіла за нього вийти заміж”, — розповідає культуролог Євген Сависько.
Походження назви “Масниця”, або ж “Масляна”, пов’язане виключно з Росією, додає співрозмовник. Такого свята, каже він, не відзначали ані на Донеччині, ані на інших територіях України. В Україні воно з’явилося вже після Переяславської ради у 1654 році.
“Це в російських містах — Твер, Рязань і так далі було поширене свято Масниці. Саме з Росії прийшла і назва разом з їхніми традиціями гуляти, напиватися та битися. Це було не раніше XV-XVI століття. Такі гуляння в Росії були засобом забути про важке життя. В Україні ніколи не було такої традиції. І коли ж почалося заселення Донецької та Луганської областей, ці традиції почали переймати з Росії”, — вважає Євген Сависько.
Млинці в Україну також завезли з Росії, зазначає культуролог.
“У XVII столітті українці почали активно заселяти схід України — Харківську, Луганську та Донецьку області, а також російські Курську та Білгородську області. Тоді на ці території стали приходити царські воєводства, і почалося перекомпонування української свідомості. На українські території приходили страви, які приносили з собою козаки. Відомо, що ці землі належали Війську Донському. Козаки з Росії приносили свої традиції, зокрема приготування млинців”, — розповідає Євген Сависько.
Відтоді в Україні почали готувати млинці за таким самим рецептом, що й у Росії.
“Це була стандартна процедура — налили тоненьким шаром, просмажили з обох боків і в стопку. Потім уже додавали начинку”, — каже співрозмовник.
Щодо вареників також немає точних даних, що це виключно українська страва.
“Вони символізували місяць, оскільки їхня форма нагадувала півколо — це українська версія. Коло тіста складають і виходить вареник. Однак існує й інша версія походження — з Туреччини. Вони мають таку страву як дюш-вар, або варені пиріжки. Це ті самі вареники. Наразі неможливо точно сказати, де вони виникли раніше”, — пояснює культуролог.
У самій Туреччині дюш-вар готували переважно з м’ясною начинкою, тобто це були своєрідні сучасні пельмені.
Коли саме вареники вперше з’явилися в Україні — встановити важко. Є свідчення, що їх готували ще у часи до Київської Русі, але точних даних історичні записи не зберегли.
Попри те, що вареники з’явилися в українській кухні раніше за млинці, нині на Масницю готують і те, й інше.
“Історично в селах зберігався мікс і вареників, і млинців. А от у містах — переважно млинці. Тому готувати можна і вареники, і млинці. Щодо начинки жодних обмежень немає — це питання власного кулінарного смаку. Я зустрічав навіть вареники з манкою”, — сміється культуролог.
Вареники в Україні готували з того, що мали в господарстві. Найпоширенішою начинкою була вишня.
“А коли з’явилася вже традиційна картопля? В першій половині 1735 року, коли її Петро I завіз. Тому раніше начинкою вареників були квасоля, горох, гречка, вишні, яблука, капуста, ревінь, гриби, м’ясо. Бувало, що навіть рибу клали як начинку”, — розповідає культуролог.
Тісто для млинців найчастіше робили з сірого борошна — білий хліб і біле борошно були дорожчими.
“Білий хліб довго залишався розкішшю в нашій історії. Навіть у 1970–1980-х роках його видавали за талонами — не більше однієї буханки в руки. Тому млинці робили з житнього чи гречаного борошна. Бувало, що готували і з білого борошна, але лише ті, хто міг собі це дозволити”, — каже Євген Сависько.
Головною традицією цього свята було наїстися “від пуза”, щоб з потеплінням мати сили працювати в полі.
Крім цього, у деяких джерелах можна знайти інформацію, що на Масницю заведено поминати померлих родичів.
“У вечірні години цього тижня душі померлих нібито наближаються до нашого світу, і треба бути обережним, щоб не нашкодити їм. Тому не можна було лаятися та казати будь-яких поганих слів. Але пішло це не з християнства, а з язичництва”, — додає Євген Сависько.
А ще в тиждень Колодія заборонялося ткати та прясти. Наші предки вважали, що це може завдати зла померлим родичам.
Є ще одна традиція, яка прийшла в Україну разом з млинцями: перший спечений млинець виносити на вулицю та залишати на землі. Це був символічний дар Ярилу — дохристиянському богу любові й пристрасті, сили та хоробрості, розквіту творчих сил природи та весни.
“Була ще традиція спалювати старі речі, щоб “старе зникало, а нове приходило”. Також на гроші можна було зробити замовляння: кидали монетку, промовляли певні слова, приносили її додому, зберігали цілий рік, а потім закопували в землю в тому місці, куди вона падала. І тоді вважалося, що родину чекатиме багатство”, — розповідає культуролог.
Раніше журналісти Вільного радіо розпитували мешканців Донеччини про секрети ідеальних млинців з місцевих продуктів. Наша редакція підготувала для вас 3 рецепти млинців з продуктів з Донецької області.