Підтримайте Вільне Радіо
Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Згадаймо Андрія Лутченка з Київщини, який обороняв Вугледарський та Лиманський напрямки. Навіть на передовій він знаходив час, аби підтримати дружину та донечку, які пережили окупацію разом із ним. Військовий загинув 30 березня 2025 року поблизу села Зарічне Краматорського району на Донеччині.
Про захисника Вільному Радіо розповіла його дружина Діана.
Вільне Радіо публікує історії загиблих під час російсько-української війни, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, заповніть анкету для рідних та знайомих загиблих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про дорогу вам людину. Це безкоштовно.
Андрій Лутченко народився 5 грудня 1997 року в місті Бровари на Київщині. Тут він до третього класу ходив у місцеву школу, а потім продовжив навчання в селі Нове Залісся Бучанського району.
Хлопець мав вроджену ваду серця, тому перебував під постійним наглядом лікарів. Попри це, він був активним і допитливим, а в шкільні роки захопився спортом, зокрема волейболом.
Після закінчення школи Андрій вступив до Бородянського професійного аграрного ліцею, де здобув фах автослюсаря.
У 2018 році хлопець склав присягу на строкову службу в Державній прикордонній службі України. Після її завершення почав працювати, а у 2020 році зустрівся зі своєю майбутньою дружиною Діаною. Вони познайомилися на роботі й невдовзі стали нерозлучними.
“Закохалась я у нього за його очі — добрі, ніжні. Хоча не одразу це показувала, характер не дозволяв признатись собі в цьому. А ще у нього було дуже гарне почуття гумору. Він швидко вливався в нову компанію, завжди знаходив спільну мову з людьми — я дивувалась, як у нього це виходить”, — згадує Діана.
Коли у 2022 році почалось повномасштабне вторгнення, сімʼя опинилася в окупації в Новому Заліссі. Тоді у пари от-от мала народитися дитина.
“Андрій дуже переживав, як мені народжувати. Але, дякувати Богу, у селі було два лікарі, які погодились допомогти, бо виїхати ми не могли. І 16 березня 2022 року з’явилась наша дівчинка Варварка. Андрій допомагав лікарям, усі пологи він був біля мене”, — розповідає дружина.
Після звільнення сусіднього селища Бородянка родина виїхала на захід України, а Андрій пішов до місцевого ТЦК, де став на облік. Згодом його відправили на навчання до Івано-Франківська, а потім — під Чорнобиль. Після цього він вирушив обороняти Вугледарський напрямок.
“Цей період був дуже важкий, бо Андрій був у піхоті гранатометником. Потім — Авдіївський напрямок, де він пройшов навчання на зовнішнього пілота безпілотних літальних апаратів”, — говорить Діана.
Після Авдіївки військового перевели на Лиманський напрямок, де він служив пілотом БпЛА. Саме там у березні 2025 року його життя обірвалося.
“Я думала, що тепер усе добре, бо він завжди був на зв’язку. Але, на жаль, Лиманський напрямок став останнім…” — із сумом каже дружина.
Востаннє Діана чула голос коханого 30 березня 2025 року. Коли від нього перестали надходити повідомлення, дружина почала непокоїтися.
“Я писала йому до пізньої ночі, думала, може, зайнятий, літають. Зранку почала всіх піднімати, бо щось було не по собі. А потім під нашими воротами зупинились дві машини та швидка… Я дивилась у вікно і розуміла, що це вже все”, — пригадує Діана.
Захисник загинув внаслідок удару російського FPV-дрона поблизу села Зарічне Краматорського району на Донеччині.
Окрім дружини й донечки, в Андрія залишилися батьки та сестри.
“Він для мене назавжди залишиться найщирішим, добрим. Його очі, які дивилися на мене з любов’ю, досі перед очима. Андрій був найкращим батьком для нашої донечки. Хоч бачилися рідко, але їхній зв’язок був дуже сильним. Варварка дуже любить свого татуся і часто про нього питає. Андрій завжди хотів, щоб його сім’я жила щасливо, щоб у донечки було світле майбутнє. І я виконаю його обіцянку”, — каже Діана.
Побратими згадують Андрія як надійного товариша, який завжди приходив на допомогу пораненим, брав участь в евакуації цивільних і тяжко переживав утрати.
За час служби Андрій отримав низку відзнак, серед них — нагрудні знаки “Ветеран війни” та “Золотий хрест”, а також відзнаки “За сумлінну службу” від командирів 63-ї окремої механізованої бригади та 52-го окремого стрілецького батальйону (посмертно).
Рідні Андрія Лутченка просять посмертно надати йому звання Героя України. Ви можете підтримати їх, підписавши петицію за посиланням.
Вічна памʼять.