“Син хотів жити, а йому цього не дали”, — говорить мати загиблого захисника з Торецька Сергія Колядинського. Аби стати до лав ЗСУ, він повернувся з-за кордону. Життя чоловіка обірвалося у вересні 2022 року на Харківщині. Тепер йому назавжди залишиться 28. Цього ранку вшануймо пам’ять Сергія хвилиною мовчання.
Вільне радіо щодня розповідає про військових і цивільних, які стали жертвами російської агресії проти України. Ми прагнемо, аби їхні імена не залишилися лише статистикою. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його життя, заповніть анкету для рідних і знайомих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами.
Сергій народився в Торецьку Донецької області, але дитинство провів на Волині, куди переїхала його родина. У селі Градиську Сергій закінчив місцеву школу, а потім сім’я повернулася в Торецьк.
“Син вивчився на кухаря в училищі, теперішньому професійному ліцеї. Вчився він там майже з одними дівчатами. Він завжди ходив на заняття. Був гарним хлопчиком, дівчатам подобався”, — розповідає Вільному радіо мати загиблого Юлія Колядинська.
Деякий час Сергій працював у Донецьку на автомийці. Та згодом влаштувався на кондитерську фабрику Valencia, бо дуже любив готувати.
“Випікав торти, був кондитером. Він взагалі дуже смачно готував. Син дуже любив вирізати по дереву. Був час, коли працював на базах відпочинку: будував там із дерева альтанки. На Білосарайській косі працював, там багато що зроблено його руками. Я дуже надіюся, що там щось залишиться. Мені дуже хотілося б поїхати туди, побути на тому місці, де син працював”, — із сумом каже Юлія.
На заробітках Сергій був і за кордоном. У 2019 році він повернувся з Польщі, аби долучитися до ЗСУ.
“Він зробив це без вагань. Військкомат запрошував лише на перекомісію, але син доїхав до заходу України й там підписав контракт з 80-ю окремою десантно-штурмовою бригадою. Знаю, що у нього були друзі, які вже служили. Як мама я не дуже в захваті була, бо [Сергій — моя] єдина дитина. Але він сказав, що це його рішення, і я прийняла це рішення”, — ділиться мати захисника.
Сергій Колядинський захищав країну упродовж трьох років. Спершу на Донеччині, а під час відкритої війни — на Херсонщині та Харківщині.
Під час невеликої відпустки, яку Сергію дали на службі, захисник одружився з коханою Дар’єю. Подружжя чекало на народження доньки.
“Сину давали 10 днів на одруження. Вони розписалися, відгуляли весілля, і він поїхав на позиції. Доньці сам обрав ім’я Поліна, дуже чекав на неї. Він її бачив на УЗД. Казав, що вона йому посміхалася. Я з нього ще пошуткувала: “Ти ще скажи, що ти бачив, які в неї очі та волосики”. А він: “Мамо, ну що ти мені не віриш? Вона мені посміхалася”, — згадує мати бійця.
Життя захисника обірвалося 26 вересня 2022 року, коли він виконував бойове завдання поблизу села Піски-Радьківські на Харківщині. Сергій не зміг побачити доньку, яка з’явилася на світ на 40-й день після його загибелі.
“Ми ж переселенці, дім наш [у Торецьку] зруйнований. А донька має знати, де її тато лежить, тому [його] поховали на Алеї Слави у Кременчуці. Син не зміг навіть потримати доньку на руках. У нього було дуже багато бажань: він хотів будинок, дачу, де він був би з донькою та дружиною. Син хотів жити, а йому цього не дали. Діти й щастя не побачили через цю війну: одружилися, а бачилися дуже рідко”, — каже співрозмовниця.
Дуже добрий і компанійський — таким мати згадує Сергія.
“Це була найрадісніша, найдобріша дитина. Такий був життєрадісний. Його взагалі всі любили. Він був душею компанії. Дружина взяла на себе обов’язки і тата, і мами. Вона старається бути сильною, їй дуже важко. Кожного понеділка вона їздить до нього на кладовище”, — каже Юлія.
Оговтатись після втрати, зізнається вона, родині важко.
“Навіть не віриться, що його немає. Я не можу звикнути навіть до цієї думки. Для нас він ще десь служить і ніяк інакше. У сина є нагороди, всі залишилися у дружини, це пам’ять дитині, щоб вона знала, яким був її тато”, — ділиться мати Сергія.
Аби вшанувати пам’ять Сергія, рідні та побратими встановили йому три пам’ятники.
“Один у Кременчуці, де він похований. Ще один у селі, де він загинув, його поставили побратими з 80-ї бригади. Ще один пам’ятник стоїть на заході Україні: у нас бабушка дуже старенька, не має змоги їздити у Кременчук. На всіх пам’ятниках стоїть дуже багато квітів”, — додає Юлія.
Посмертно Сергія нагородили орденом “За мужність” III ступеня.
Світла пам’ять захиснику України.