Щодня українці вшановують хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Серед них — військовий з Маріуполя Олексій Андреєв. Чоловік долучився до війська з початку повномасштабного вторгнення, він минулоріч зник безвісти під Бахмутом, згодом за ДНК-експертизою підтвердили загибель Олексія.
Вільне радіо розповідає історії тих, чиє життя забрала російсько-українська війна, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його життя, заповніть анкету для рідних та знайомих загиблих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих.
Про Олексія Андреєва пише “0629”.
Олексій Андреєв родом з Маріуполя. Він багато років працював оператором на телеканалах “ТБ7” та “Сигма”, також у пресцентрі “Азовсталі”. Згодом переїхав до Чернівців. З 25 лютого 2022 року Олексій став на захист України. Серед побратимів мав позивний “Коваль”.
Дружина Олексія Наталя розповіла, що з 29 листопада 2023 року чоловік вважався зниклим безвісти. Зв’язок з ним обірвався під Богданівкою Бахмутського району. Під час бою Олексій був на першій лінії.
Тіло захисника росіяни передали під час обміну майже через рік. Загибель Олексія підтвердили за ДНК-експертизою.
“Він був рідкісною людиною. Простий, веселий, добрий, але насправді Олексій був глибоким та принциповим. Людина, яка вміла любити”,— розповідає дружина Наталя.
Колеги згадують Олексія творчим професіоналом, добрим, надійним другом та відданим патріотом.
“Наскільки ти обожнював рок-музику та котів, настільки ж зневажав ницість та невігластво московитів. Ми познайомились у 2013, коли я тільки-но прийшов стажуватись на телеоператора на “Сигму”. (Так, тільки з наших на фронті аж 5, а ще ж є інші маріупольські медіа, це дуже яскраво підкреслює нинішню зграйку зрадників та колаборантів від “журналістики”). Відтоді перейняв у тебе вдосталь досвіду, скільки було цікавих розмов, та й випито немало.
Дружба не втратилась і після твого переїзду у пошуках мрії до Чернівців. В такому віці кинути стабільну роботу і почати все з нуля — це мега круто і по рок-н-рольному!!! Шкода, що наживо побачитись вдавалося нечасто. Звісно, після повномасштабного вторгнення ти не зміг бути осторонь. І твій вчинок став однією з додаткових мотивацій, аби я теж долучився до лав спротиву окупантам”, — написав на своїй сторінці у соцмережі журналіст та військовий Максим Грабовський.
“Фото, де ми з Альошкою та його однокласниками разом — знищені вогнем у батьківському будинку, що на Азовстальській. Весь район, де пройшло наше з Олексієм дитинство — знищено та стерто рашистами… Альошка.. я дуже хвилювалася і водночас дуже пишалася ним…”, — написала маріупольська фотографка Аліна Комарова.
“Він єдиний з колег, хто мене називав “Лєрунчиком” і мене це завжди бісило… І він був першим, з ким я зняла сюжет на “Сигмі”! Ми стали товарищами, назавжди! Я його сварила за погані кадри, а він мене хвалив навіть за тупі питання спікерам. “Андрєєв!!!”, — так я кричала на весь канал, у пошуках мого оператора. А він мені: “Лєрунчик, біжу, акумулятор заряджав!” Олексію, дякую тобі за тебе! Вічна памʼять Герою!” — згадує колегу журналістка Валерія Романова.
Олексія Андреєва поховали у Чернівцях.
Йому було 50 років.
Світла пам’ять полеглому захисникові.