Весняну пісню “Веснянонька паняночка” співали у селі Єгорівка Волноваського району понад півтора століття й аж до вторгнення Росії. Етнографки та гурт “Заграйярочка” встигли записати на відео літніх місцевих жительок, які співали цю пісню, перейняту від матусь. І співають її досі — в евакуації та навіть за кордоном.
Давню українську пісню, яку крізь століття пронесли у цьому селі під Волновахою, знайшли, записали та зберегли місцеві збирачки перлин української культури.
“Так, територія Волновахи тимчасово окупована. Але пошуково-дослідницький гурт “Заграйярочка”, Ірина Крюченко та її дочка Аліна — носії цієї нематеріальної культурної спадщини. Вони перейняли цю пісню від мами Ірини та всі разом співали колись цю пісню — три покоління. Вони від прапрабабці знали цю пісню”, — розповідає Вільному радіо заступниця начальника управління культури Донецької обласної державної адміністрації Аліна Певна.
Народний пошуково-дослідницький фольклористичний гурт “Заграйярочка” створила колись мешканка Златоустівки Волноваського району Ірина Крюченко. Колектив працював на базі Волноваського райцентру культури та дозвілля. Жінки співали місцевих українських пісень у традиційних костюмах. Веснянку “Веснянонька паняночка” професійно записали 2016 року під час етноекспедиції. Цю подорож провели за ініціативи української композиторки, аранжувальниці та співачки Мар’яни Садовської.
Тоді місцеві мешканки села Єгорівка, згадуючи свою молодість, розповіли, як колись сільська молодь на Стрітення, 15 лютого, виходила на пагорб за село із солом’яним опудалом. Спалюючи його, проводжали зиму, гукали весну, водили хороводи та співали весняні пісні (“веснянки”). Тоді згадали лише одну таку веснянку — “Веснянонька паняночка”.
На цьому відео — Євдокія Степанівна Кравець 1931 року народження, Євдокія Іванівна Дзюба 1929 року народження та Марія Дмитрівна Дорош 1936 року народження. Їхні предки колись у середині ХІХ століття переселилися на Донеччину з Полтавської губернії.
Етнографок тоді вразила ця пісня.
“Це єдина й неповторна веснянка, яка дійшла до наших часів і була записана під час довготривалих експедицій Донеччиною. Знайти веснянку на території Донеччини — велике щастя для дослідника, тому що навіть у західних та центральних частинах України сьогодні це зробити майже неможливо. Веснянки — дуже рідкісні пісні, які з часом прогресивного ритму людства пішли у забуття”, — розповідали у презентації дослідниці.
Те, що цю пісню пам’ятали та співали місцеві мешканки Єгорівки, свідчить про те, що на Донеччині попри десятиліття зросійщення, голодомори, колективізацію, розкуркулення, революції та війни збереглася давня українська традиційна культура весняного циклу.
Гурт “Заграйярочка” до відкритого вторгнення всіляко популяризував цю пісню. На Всеукраїнському фестивалі “Золоті ключі” у Києві професійне журі з видатних етнографів України дали високу оцінку пісні та назвали її “найрідкіснішою знахідкою Донеччини”.
Ось слова Єгорівської веснянки:
Веснянонька паняночка,
Хтось по тобі ходь…
2.Хтось по тобі ходе,
Що Васічка та Манічку,
За рученьку водь…
3.За рученьку воде,
Нехай воде-нехай воде,
Бо він її люб…
4. Бо він її любе,
Бо він її молодую,
Сватати не буд…
5. Сватати не буде,
Підпалили кущ соломи,
Не горить палай…
6. Не горить палає,
Біжи-біжи та Васічка,
Манічка вмирай…
7. Манічка вмирає,
Весна красна в ліс пішла,
Чи за круті гор…
8. Чи за круті гори,
Чи та дівка заміж вийшла,
Що чорнії бров…
9. Що чорнії брови,
Брови мої колісові,
Пропала я з вам…
10. Пропала я з вами,
Незя вийти на й улицю,
Ще й за ворогам…
11. Ще й за ворогами,
Всі вороги спать полягали,
А я й не лягал…
12. А я й не лягала,
Ой, як схочу, перескочу,
Піду й погуляй…
13. Піду й погуляю,
Ой, гуляла я, гуляла,
Й мати не спинял…
14. Мати не спиняла,
Тільки мене зупинила,
Малая й дитина…
А це ноти:
Аліна Певна пояснює, про що ця народна пісня.
“Вона про те, що дівчина полюбила хлопця, що вони кохали один одного. Але хлопець її залишив одну з дитиною. Основна думка в тому, що на ті часи багато чоловіків гинули від воєн, хвороб. І чоловіків було менше. Але кожна жінка мала “виконати свою функцію”: народити дитину та продовжити рід людський”, — розповідає працівниця департаменту культури.
Тож пісня про те, що дівчата не завжди могли мати чоловіка, але вони мали дитину.
“Не завжди мами казали, що то сором, якщо дівчина принесе додому дитину, а не буде в неї чоловіка. Бо дівчина продовжує рід людський. І ця пісня передає ту історію, що жінка виконує цю функцію”, — каже співрозмовниця.
І нині українська історія минулого та новітня перегукуються.
“Ця пісня констатує факти історії, і ми їх можемо через цю пісню порівнювати з тим, що відбувається сьогодні. Зараз йде війна, багато наших чоловіків, братів, синів гине на фронті. І кожна з наших дівчат буде хотіти мати дитину. Ми не знаємо, як це буде відбуватись за 10-20 років”, — міркує Аліна Певна.
Веснянка з-під Волновахи продовжує жити — її продовжують виконувати співачки гурту “Заграйярочка”. Вони в евакуації хто де по всій Україні. Ірина Крюченко з доньками виїхали до Німеччини. Сама Ірина ледь не загинула — тяжко хворіла в окупації та виїхати змогла лише за 7 місяців після вторгнення російських загарбників.
Зараз Єгорівська веснянка звучить у Дніпрі, Києві, Львові, Вінниці. А родинний дует “Голос Степу” Ірини Крюченко та її доньки Людмили Савченко виконує пісню на масових заходах та фестивалях у Німеччині: в Тростберзі, Кельні та Дюсельдорфі.
В окупованій Волновасі залишилися старовинні українські костюми учасників гурту. Їх вони впродовж багатьох років збирали по селах Волноваського району. Костюм Ірини, в якому вона завжди виступала, дивом зберігся.
“Вони не перервали ланцюжок передачі цієї культурної спадщини. Він живе й пропагується, не тільки на території України, а й за кордоном. І вони проводять заходи, майстеркласи, семінари”, — розповідає посадовиця.
Україна має таке глибоке коріння, яке “Росії й не снилося”, резюмує вона. І зберігати це культурне надбання — на часі, тим більш зараз.
“Ці культурні елементи є тими краплинками, на яких будується весь фундамент нашої нації. Нам це особливо зараз потрібно, тому що завжди казали, що Донбас проросійський. Ми вишукуємо українське коріння, яке завжди існувало на Донеччині. Це завжди на часі, адже це збереження та подальша передача нашої культурної спадщини. Маємо показувати, наскільки зберігається культурна ідентичність кожної території”, — каже Певна.
Зараз Ірина Крюченко з доньками Людмилою Савченко та Любов’ю Кулик готують видання етнографічних пісенних нотованих зібрань Донеччини. Буде й диск з аудіозаписами експедиційних елементів. Співачки мріють у майбутньому повернутись на відвойований в окупантів Волноваський край та продовжувати співати народні пісні вдома.
Персонаж шахтарського фольклору Шубіна теж віднедавна офіційно є нематеріальною культурною спадщиною Донеччини. Про те, хто такий Шубін та навіщо йому новий статус, ми розповідали в матеріалі “На Донеччині персонажа шахтарського фольклору Шубіна визнали нематеріальною культурною спадщиною. Що відомо (ФОТО)”.