Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Підтримайте Вільне Радіо
В Україні звільнені з полону мають право на грошову, медичну й правову допомогу. Однак, аби отримати її й почати повертатися до звичного життя, колишнім бранцям доводиться пройти складний шлях, чи не на кожному етапі якого їх чекають свої виклики.
Недоліки в захисті прав полонених і потрібні зміни обговорили на презентації Дорожньої карти законопроєктів і ключових кроків у сфері захисту прав людини, які, на думку фахівців, варто реалізувати у 2026 році. Журналісти Вільного Радіо зібрали основні думки експертів і розпитали про них детальніше.
Перші механізми підтримки людей, яких у законодавстві називають позбавленими особистої свободи внаслідок збройної агресії, зʼявилися ще до повномасштабного вторгнення. У 2018 році Постановою №328 для них впровадили виплату одноразової грошової допомоги, а в січні 2022 року ухвалили Закон про соціальний і правовий захист таких людей і їхніх сімей. Утім, зараз він не до кінця відповідає сучасним реаліям, бо не враховує масштаби проблеми й причини затримання, які є досить різними.
Крім військовополонених, чия категорія в Законі визначена досить чітко, там також ідеться про цивільних, позбавлених свободи з політичних мотивів (наприклад, через участь у русі спротиву або професійну діяльність), і цивільних, яких полонили умовно як заручників, щоб тиснути на Україну. Але й ці люди часто не можуть отримати допомогу. Зокрема, це стосується тих, хто повертається поза обмінами.
“Через обміни повертаються на сьогодні менш ніж 7% цивільних. Інші повертаються, якщо все ж таки можуть, зазвичай самостійно. Самі виїжджають, самі якось домовляються, або просто росіяни їх десь викидають на вулиці чи в лісі, і вони потім самотужки дістаються України. І ці люди так само мають проблеми з тим, щоб довести факт позбавлення особистої свободи. А якщо вони його не довели, то не можуть розраховувати на державну підтримку”, — зауважує голова правління Кримської правозахисної групи Ольга Скрипник.
Аби розв’язати проблему, у грудні 2025 року в уряді ухвалили Постанову №1775. Вона передбачає разову підтримку в 50 тисяч гривень, а також психологічну й медичну допомогу для тих, хто не може встановити факт позбавлення особистої свободи через спеціальну Міжвідомчу комісію. Утім, їм усе одно треба отримати довідку від Обʼєднаного центру з координації пошуку та звільнення полонених. Наразі ні форма цієї довідки, ні строки її надання не затверджені, тож поки Постанова не працює.
Досить масштабною проблемою для всіх постраждалих від війни, у тому числі позбавлених особистої свободи є те, що наразі в державі немає єдиного адресата, до якого б вони могли звернутися по допомогу. До ліквідації цю функцію виконувало Міністерство реінтеграції. Проте, як розповіла журналістам Вільного Радіо Ольга Скрипник, опікуватися постраждалими можуть й інші структури — не обовʼязково міністерства.
“На нашу думку, одним з оптимальних варіантів може бути точка входу через кримінальне провадження. У нас є Центр підтримки постраждалих внаслідок міжнародних злочинів, який якраз створювався для того, щоб підтримувати цих людей. І тоді логічно не придумувати нові велосипеди, а взяти це як єдину точку входу, але просто розширити її повноваження й посилити координацію, аби людина могла подати заяву або рідні подали заяву про злочин щодо тих, хто в полоні. І далі б цей центр направляв когось на [Міжвідомчу] комісію, когось іще кудись тощо”, — пропонує фахівчиня.
Окрім відповідальної структури, бракує й системи базової підтримки для всіх категорій постраждалих від війни, вважають правозахисники. За їхніми словами, ще на початку 2025 року в уряді мали розробити та внести на розгляд Верховної Ради законопроєкт про підтримку людей, чиї особисті немайнові права, зокрема особиста свобода, постраждали внаслідок агресії. Утім, він так і не зʼявився.
“Ще восени наша коаліція звернулася до уряду якраз із тим, щоб розробити систему базової підтримки всіх постраждалих, включаючи різні категорії — не тільки ті, які зараз відомі для держави, а й ті, яких досі немає в її полі зору. Ця базова підтримка має надати всю необхідну допомогу: психологічну, медичну, де треба, фінансову. І вона має враховувати потреби, які є досить різними”, — каже Ольга Скрипник.
Однією зі складників базової підтримки має стати система супроводу полонених. На думку фахівчині, прикладом для її розбудови може слугувати супровід ветеранів. Така підтримка має враховувати потреби конкретної людини, адже обставини й тривалість позбавлення особистої свободи бувають різними. Так, комусь достатньо допомоги з відновленням документів, а хтось потребуватиме медичної допомоги впродовж життя.
“Навіть люди після обміну зазвичай через 20-30 днів вже не знають, що їм далі робити. Тобто, поки вони ще в шпиталі, вони хоч щось розуміють. Там про них піклуються, їм допомагають певні служби: соцслужба може зайти, може Офіс омбудсмена. Але часто після завершення цього періоду в медичному закладі вони знову потрапляють у цю загубленість. Особливо люди, які пробули в полоні ще до 2022 року й не знають, що таке QR-код і «Дія»”, — наголошує в коментарі Вільному Радіо Ольга Скрипник.
Правозахисниця стверджує, що супровід бажано надавати не лише звільненим із полону — поки вони там перебувають, важливо також підтримувати їхні сімʼї. Однак, щоб призначити супровід, уряду необхідно розуміти, скільки серед таких людей жінок із дітьми, скільки пенсіонерів, людей з інвалідністю тощо. Допомогти б із цим мала Система обліку інформації про шкоду, завдану особистим немайновим правам, яку мали створити до 18 січня 2025 року, але понад рік потому її досі немає.
“Супровід — це конкретні працівники. І коли ми кажемо, що в нас є 50 тисяч людей, яким він потрібен, або 2 тисячі — це кардинально різна архітектура надання послуг. Ви впораєтеся тільки соціальними працівниками, якщо у вас по 2 людини в області, чи ви розумієте, що у вас 50 тисяч людей, і лише руками держави це зробити не вдасться. Тоді треба залучати міжнародну донорську допомогу, громадські й волонтерські організації. Проте ви цього не зрозумієте, поки не знатимете масштаб”, — підсумовує важливість обліку Ольга Скрипник.
Раніше ми розповідали, що правозахисники пропонують запровадити супровід для переселенців у вигляді інтегрованої й цифровізованої моделі “Шлях ВПО”. Вона, зокрема, має охоплювати підтримку на всіх етапах вимушеного переміщення: від рішення залишити своє місце проживання до інтеграції в нову громаду або, за сприятливих умов, повернення додому.