Щоранку о 9:00 ми вшановуємо пам’ять Героїв, які віддали життя за Україну. Згадаймо Сергія Пилипчука — пілота FPV-дронів 66-ї окремої механізованої бригади імені Мстислава Хороброго. Сестра загиблого воїна, Антоніна, розповіла Вільному Радіо про його дитинство та бойовий шлях на фронті.
Вільне Радіо публікує історії загиблих під час російсько-української війни, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, ви можете заповнити анкету для рідних та знайомих загиблих або написати нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих. Це безкоштовно.
Сергій народився на Хмельниччині, в селі Воронівці. З дитинства був допитливим — захоплювався енциклопедіями та пригодницькими книжками, постійно прагнув дізнатися щось нове. Навчався хлопець у місцевій школі, а після її закінчення деякий час працював за кордоном на різних роботах.
“Він любив історію, йому подобалося досліджувати щось нове. Хоч я й старша сестра, але часто саме від молодшого брата дізнавалася цікаві факти про ту чи іншу подію. Коли почалася велика війна, Сергій почав глибше вивчати нашу історію, цікавитися військовою справою. Він купував методички від Міноборони та військових, аби детально розібратися, як працює армія”, — пригадує сестра воїна Антоніна.
Сергій проводив увесь вільний час за читанням літератури про військову справу. Однією з останніх книг перед мобілізацією стало “Мистецтво війни” Сунь Цзи. Окрім цього, Сергій записався на курси тактичної медицини та почав купувати необхідний одяг і спорядження для фронту.
“Він готував себе морально й фізично до вступу у військо. Сам купив берці, у яких вечорами бігав за селом, щоб ноги звикали. Згодом записався на курси такмеду. Сергій завжди повторював, що навіть живучи у селі далеко від фронту, треба вміти користуватися турнікетом, бо ракети й дрони прилітають не лише на передову. Він завжди мав один турнікет при собі, а другий — у бардачку машини”, — розповідає Антоніна.
Сергій доєднався до війська добровільно. Остаточне рішення він прийняв 2 квітня 2024 року, коли набрав чинності указ про зниження призовного віку. Саме того дня йому виповнилося 25. Рідні кажуть, що Сергій сприйняв це як знак на день народження. Хлопець вирішив піти до школи “Ятаган”, щоб опанувати професію пілота FPV-дронів. Після завершення курсу він приєднався до лав 66-ї ОМБр і вирушив на Донеччину.
“Він був справді на своєму місці. Жодного разу не чули, щоб він скаржився. Щоб ви розуміли: він їздив на позиції, а потім повертався і допомагав хлопцям складати дрони у майстерні. Він жив цією справою. Ми намагалися підтримувати його — надсилали з друзями посилки для нього і його котиків. Він був доброю душею. Годував тварин, купував їм смаколики. Останню посилку я передала йому саме напередодні Різдва. Поклала смаколики і янголів, зроблених із ниток. Сергій так і не відкрив ту коробку. Тепер ці янголята висять на його хресті, оберігаючи його вічний сон”, — згадує останні дні брата Антоніна.
25 грудня 2024 року Сергій був на Лиманському напрямку. Рідні згадують, тоді казав телефоном перед боєм:
“Сьогодні працюємо. Роботи вистачає. Там штурми. Ми маємо відбити з хлопцями”.
З бою чоловік не повернувся. А Різдво, яке в родині було одним із найочікуваніших свят року, змінилося.
“Ми збиралися за великим столом, а згодом їхали в гості до родичів. Сергій з друзями на Різдво, ще перед повномасштабною війною, ходили колядувати. У вертепі він був одним із царів. Причому до свого костюма підійшов креативно — зняв у своїй кімнаті штори, аби пошити з них справжню “царську” мантію. Вийшло настільки переконливо, що його одразу обрали на роль”, — каже Антоніна. — “Для всіх, хто знав Сергія, це свято вже ніколи не буде таким, як раніше”.
Сергію назавжди 25.
Вічна пам’ять і шана Герою.