Щодня українці вшановують хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Серед них — військовий з Донеччини Сергій Мордік. Під час повномасштабного вторгнення чоловік боронив Маріуполь. Він загинув на бойовому завданні на території меткомбінату “Азовсталь”.
Вільне радіо розповідає історії тих, чиє життя забрала російсько-українська війна, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його життя, ви можете заповнити анкету для рідних та знайомих загиблих або написати нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих.
Про полеглого захисника розповіли на сторінці “Маріуполь пам’ятає”.
Сергій Модрік — кулеметник 3-го відділення 2-го комендантського взводу комендантської роти полку “Азов”.
Сергій народився у селищі Олександрівка Мар’їнського району на Донеччині. У дитинстві любив спорт, у юнацтві займався греко-римською боротьбою, футболом, баскетболом, мав багато нагород. Здобув технічну освіту у Донецьку. Багато років Сергій працював шахтарем. Згодом на військовій службі взяв позивний “Шахтар”.
Сергія згадують відповідальним, хоробрим чоловіком з гарним почуттям гумору.
“Він був опорою сім’ї, на нього завжди можна було покластися. Добрий, сміливий, справедливий, завжди був чесним, мав гарне почуття гумору. У чоловіка було безліч захоплень, він з малечку вивчав історію, міфологію, астрономію, постійно любив дискутувати на різні історичні теми.
Найулюбленішим його хобі було досліджувати зоряне небо з телескопу. Сергій був дуже творчий, професійно малював та писав вірші, навіть перебуваючи під шквальними обстрілами на заводі “Азовсталь”, — пишуть про чоловіка.
У 2014 році Сергій переїхав з родиною до Маріуполя, де у 2017-му приєднався до лав полку “Азов”. Служив разом з дружиною Альоною.
З початку великої війни Сергій з дружиною захищали Маріуполь. Вони опинилися разом на Азовсталі, але в різних бункерах. Через щільність російських обстрілів подружжя протягом місяця не могли дістатися одне одного, аби побачитись.
На Азовсталі Сергій був у групі швидкого реагування: коли на меткомбінат прорвалися гелікоптери українських військових, він допомагав під обстрілами завантажувати тяжкопоранених бійців, щоб їх евакуювали в безпечне місце.
Коли пробився зв’язок, Сергій написав дружині: “Ти маєш вижити та повернутися до дітей, я відчуваю, що загину, але ти маєш обіцяти мені, що ти виживеш”. А ще надіслав вірш “З підвалу в підвал”, в якому зізнавався їй у коханні. Згодом чоловік таки зміг прорватися до бункеру, де перебувала кохана. Ця зустріч стала для них останньою. Тоді разом вони записали відео для доньок.
Наступного дня, 29 квітня 2022 року, Сергій вирушив на бойове завдання. У автомобіль забезпечення, в якому він їхав із побратимами, влучили 120-мм міною. Сергій отримав тяжкі поранення несумісні з життям. Побратими встигли транспортувати військового до шпиталю, але він помер на операційному столі від тяжких ран та крововтрати.
Тіло Сергія Мордіка повернули на підконтрольну українському уряду територію під час першого обміну влітку 2022 року. Його змогли ідентифікувати за результатами ДНК-експертизи. Сергія поховали на Байковому кладовищі у Києві у вересні 2022 року. Дружина не змогла провести в останню путь чоловіка, тоді жінка перебувала в російському полоні.
У Сергія залишилась дружина та дві доньки. Йому назавжди залишиться 51 рік. Посмертно військовий нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня.
Світла пам’ять полеглому захисникові.