Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Підтримайте Вільне Радіо
Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання тих, чиє життя забрала російсько-українська війна. Згадаймо Анастасію Куницьку, яка присвятила життя військовій службі в “Азові”. Там вона зустріла коханого, із яким разом боронила Маріуполь.
Про Анастасію Куницьку розповіли на сайті Мангушської селищної ВА та в редакції “Свої.City”.
Вільне Радіо публікує історії загиблих під час російсько-української війни, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, заповніть анкету для рідних та знайомих загиблих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про близьку вам людину. Це безкоштовно.
Анастасія Куницька з позивним Інгрід народилася 1998 року в селі Урзуф Мангушської громади. Своє життя дівчина пов’язала з військовою справою: у 21 рік вона вже певний час служила за контрактом у тоді ще окремому загоні спеціального призначення “Азов”. На той час його основна база якраз розташовувалася в рідному селі Анастасії.
У 2019 році на службі військова зустріла своє кохання — Владислава Оксеньчука з позивним Дезмонд. Хлопець тоді тільки-но вступив до “Азову” й приїхав із рідного Ковеля на Волині, аби теж захищати схід.
“Настя потім мені розповідала, що Влад їй одразу сподобався, можна сказати, з першого погляду. Вона своїй мамі на телефоні показала фото Влада і сказала: «Дивись, який хороший хлопець, треба з ним познайомитись». Так у них і зав’язалося спілкування, дружба, а потім і кохання”, — розповіла молодша сестра військового Ольга.
Новий рік-2022 Владислав і Анастасія зустріли вдома у хлопця поруч із його рідними, а згодом повернулися до Маріуполя. Пара жила в місті, але вдома бувала вкрай рідко — майже увесь час проводила на базі. Але з початку повномасштабного вторгнення Росії разом із іншими “азовцями” військові стали на захист Маріуполя.
Під час оборони міста Анастасія та Владислав опинилися в різних бункерах Азовсталі, й бачитися в них не виходило. Десь у середині квітня в оточених захисників залишилося зовсім мало провізії. Дівчина, якій вдавалося виходити на зв’язок із близькими, просила надіслати їй фото їжі — казала, що їй так легше. Проте, навіть коли командири запропонували Анастасії залишити завод з іншими жінками, вона відмовилася.
“Поки Влад тут, я не вийду!” — відповіла військова.
Коли позиції Анастасії почали сильно обстрілювати, вона написала сестрі коханого й попросила передати, аби він попіклуватися про її маму, якщо дівчина не виживе. Ця розмова сталася незадовго до загибелі захисниці.
У ніч на 3 травня 2022 року росіяни здійснили авіаналіт на бункер, де перебувала Анастасія. Дівчина не встигла вдягти каску й бронежилет та не пережила атаки.
Владиславу про смерть коханої повідомили ввечері наступного дня. За словами сестри, сидячи в бункері, захисник зрозумів, що хоче будувати майбутнє з Анастасією, і планував весілля. Та в результаті не зміг навіть попрощатися з нею.
Разом із іншими оборонцями Маріуполя в середині травня 2022 року Владислав потрапив у полон, де пробув понад два роки. Після повернення додому військовий написав:
“Досить багато часу мав я для роздумів, думок про те, як так сталося і чому все закінчилося настільки трагічно для тебе. Відповідей я не знайшов. Як і не знайшов відповіді на те, як у такому маленькому тілі могло бути стільки хоробрості й відваги…”
Посмертно 23-річну Анастасію нагородили орденом “За мужність” III ступеня.
Вічна пам’ять захисниці.